Три роки тому вона пішла. Разом ми були близько 10 років, з яких 7 прожили разом. Я багато працював, мало приділяв їй уваги. Любив її більше за життя, ніколи не зраджував їй, навіть голосу не підвищував. Намагався робити все для неї, для сім’ї.
У мене 5 квартир у Києві, мав власний бізнес. Після того, як пішла Галина провалився в стан, коли нічого не міг робити. Втратив інтерес взагалі до всього. Розумію, що ні квартири, ні гроші нікому не потрібні. Почав ганяти машиною по місту вечорами, поки не розбив машину.
Півтора роки тому кинув усе, поїхав до іншої країни, бо стояв на межі нежиття, це був останній спосіб залишитись жити. У новій країні почав усе з нуля і вже збудував невеликий бізнес, але пам’ять про мою кохану мене не відпускає. Вона ж знайшла собі пару на 15 років старше за себе.
Нам Галиною по 30 років, йому 45 років. Живе він на околиці міста в якомусь півсараї, працює за копійки і ставиться до неї як до речі. Але вона не йде від нього. Я чекав на неї 3 роки, і чекаю досі.
Від розпачу почав пити, хоч раніше взагалі ніколи не пив. Дійшло те, що п’ю щодня. Бізнес у новій країні працює, але через мій такий стан я не можу виводити його на новий рівень.
І знову ж таки повернувся до того стану, з якого починав 3 роки тому. Люблю її і не бачу сенсу жити без неї.
