Три роки тому я познайомився із заміжньою дівчиною. І з того часу ми покохали одне одного. Мені вже 32 роки, їй 35 років і вона має дві доньки (6 і 10 років).
За цей час ми з нею розмовляли на будь-які теми, будували плани на життя. Давно кличу її до себе. Вона також хоче цього.
Її чоловік здогадувався про наші стосунки, але вона йому постійно брехала. І я нещодавно сказав, що треба визначатися, якщо хочеш бути зі мною, то зізнайся, годі всіх мучити!
Вона так і зробила, прийшла додому і розповіла всю правду про нас чоловікові, і що давно немає до нього почуттів кохання. А він просить її зберегти сім’ю, каже, що це не серйозно.
Сказав, що давно стежив за нами, читав листування та слухав наші розмови. Зі мною розмовляти не хоче, бачить мене, але не підходить.
Загалом розмовляли вони три дні. І було питання, як пояснити це дітям. Молодша дочка підслухала їхню розмову і в дітей почалася істерика.
А моя кохана, дивлячись на них, як вони плачуть, не змогла з ними розмовляти, сказала їм, що нікуди не піде з ними. Я їй говорю, що не варто здаватися, що треба налаштуватися на розмову з дітьми.
А вона каже, що краще вдома залишиться, ніж бачитиме, як діти страждають. Любить мене, але здолати цей бар’єр не може.
Але при цьому ми продовжуємо зустрічатися і спілкуватися. Як бути далі, що робити, на що чекати?
