— Я хочу, щоб мати моїх дітей була здоровою! Тому підйом не пізніше сьомої, і одразу — контрастний душ. — А можна хоч кави ковток перед тим душем? — жалібно скиглила Катруся, намагаючись відкараскатися від ранкових тортур. — З канапкою… — Ніякої кави! — як відрізав Тарас. — Тільки трав’яні збори, в крайньому разі — ріденький чай

Знаєте, як воно буває в дев’ятнадцять років? Коли серце б’ється десь у самому горлі, а замість здорового глузду — суцільна рожева вата. Здається, заради кохання гори звернеш, море перепливеш, ще й борщу на тому березі навариш. От і наша Катруся вляпалася в таке почуття — сліпе, палке і абсолютно безжальне.

— Я згодна! — випалила вона так гучно, що луна пішла напівтемним під’їздом.

Тарас укотре спробував відмовити цю вперту дівку, але Катря стояла на своєму, мов та скеля:

— Готова заради тебе на все!

Поки ще не затьмарений емоціями розум хлопця відчайдушно пручався, Катруся вперто тягнула його у світле подружнє майбутнє. Вона вже цілісінький тиждень допікала йому своїм коханням і наполягала: «Йдемо розписуватися, і край!».

Жодних логічних аргументів слухати не хотіла.

— Даю тобі ще три дні на роздуми, — зітхнув він. — Про всяк випадок. Ану ж передумаєш.

— Не діждешся! — Катруся пурхнула з підвіконня, як пташка, і кинулася йому на шию. — Поїхали прямо сьогодні в РАЦС заяву подавати!

— Охолонь трохи, порадься з мамою, з дівчатами своїми побалакай, — Тарас обережно відчепив від себе її руки, взяв за талію і, мов ту пір’їнку, посадив назад на підвіконня. — Не дзвони мені рівно три дні. Якщо доти не перегориш — підемо розписуватися.

Вони стояли в під’їзді, як справжнісінька закохана пара, і в дівчати просто макітрилося в голові від щастя. Нарешті! Нарешті цей красень стоїть поруч, проводить її додому і навіть ніжно цмокає в щоку на прощання.

Ці три дні очікування здалися Катрусі вічністю. Руки так і свербіли схопити телефон і набрати його номер, але ж Тарас міг розсердитися і скасувати весілля! Тож вона то плакала в подушку, то стрибала від радості до стелі.

А чого ще треба закоханому дівчиську, яке сохло за цим хлопцем майже пів року?

Тарас запав їй у душу ще на початку літа. Якось вони випадково перетнулися в одній компанії на міському пляжі. Знаєте, як то в молоді буває: прийшли позасмагати, слово за слово, хтось комусь усміхнувся — і вже згуртувалася весела ватага.

Хтось вчився в одному університеті, хтось жив по сусідству — головне, що всім було смішно й безтурботно.

Тільки от Тарас її тоді впритул не помітив. Він із першого погляду втюрився у Віку — таку собі пишненьку реготуху з бездонними блакитними очима й розкішною копицею світлого волосся.

Як тільки бідна Катруся не вигиналася, які тільки жарти не сипала, намагаючись перетягнути увагу на себе — все марно. Хлопець дивився на ту пампушку, як кіт на сметану.

Потім літо скінчилося, дороги розійшлися. Віка з Тарасом жили десь на іншому кінці міста, тож новини про них приносило хіба що «сарафанне радіо».

Знайомі знайомих по секрету розповідали, що Тарас закоханий до безтями, а от Віка крутить ним, як циган сонцем.

— Як же він мене дратує! — манірно закочувала очі Віка, бідкаючись, що хлопець ходить за нею назирці.

А Катруся лише заздрісно зітхала. І мріяла, що колись він погляне на неї отими своїми очима і все зрозуміє. Ночами вона плакала, уявляючи Тараса — такого ніжного, красивого, але до болю чужого. У снах він приходив, брав її за руку, і вони йшли вулицею кудись за горизонт.

Дівчина прокидалася, лежала тихенько, боячись сполохнути відчуття його теплої долоні, а сльози самі котилися по щоках. Але надії вона не втрачала: раз Віка його не цінує, значить, у Катрі є шанс. Треба лише дочекатися слушної миті.

І вона таки дочекалася!

Віка поїхала погостювати до родичів у Франківськ, і там її накрило справжнє кохання. Настільки сильне, що вона вирішила додому не вертатися, вискочила заміж і перевелася до тамтешнього інституту. Казали, що Тарас аж почорнів з горя, ходив, як у воду опущений.

От тут Катруся й не розгубилася. Випросила через знайомих його номер, набралася духу, подзвонила першою і видала: «Одружімося на зло тій Віці!».

Хлопець спершу онімів від такого напору, але Катря міцно вхопилася за свій шанс і витягла його на побачення, щоб розставити всі крапки над «і».

— Це буде найкраща помста тій, що не оцінила твого серця! І я готова тобі в цьому допомогти! — палко переконувала вона.

— А ти впевнена, що треба йти на такі жертви? — сумнівався Тарас, намагаючись відрадити дівчину від цієї авантюри.

— Заради кохання я і на злочин піду! — пролунало, звісно, трохи театрально, але чого не скажеш, аби приміряти роль святої мучениці.

— Я ще трохи помучуся за Вікою, але потім, може, і в тебе закохаюся, — чесно попередив Тарас і дав їй час подумати.

Але сталося найголовніше: він не відмовився подавати заяву до РАЦСу! І через три дні приїхав при параді, з букетом білих троянд. Подарував тоненьку золоту каблучку і дуже серйозно пообіцяв любити тільки її.

— І ти ж дивись, ні на кого з хлопців не задивляйся, — суворо попередив він. — Я не хочу і тебе втратити.

Окрилена й абсолютно щаслива Катруся клялася здоров’ям, що ніколи, нізащо і ні на кого!

Весілля призначили за три місяці. Підготовка закрутилася шаленим вихором. Тарас узявся за діло з такою енергією, що Катруся тільки дивувалася, але раділа кожній хвилині поруч із ним.

Тільки от була одна дивина. Кожну дрібничку, перш ніж купити, він годинами обговорював із нею по телефону, а потім вони до знемоги бігали по базарах та крамницях, шукаючи, щоб і якість люкс, і ціна — три копійки.

Тарас виявився таким хазяйновитим, що аж нудило. Навіть повітряні кульки для прикрашання машин він м’яв і розтягував по пів години, доводячи продавчинь до нервового тіку.

— Занадто тонкі. Не доїдуть до РАЦСу, полопають, — бубонів він, а Катруся стояла поруч і ладна була крізь землю провалитися від сорому.

Йому ж усього двадцять п’ять, а бурчить, як вісімдесятирічний дід! За кожну гривню труситься, продавцям мозок виїдає, а в результаті йдуть без покупки.

І взагалі, якась дивна в них виходила любов. Він міг її пригорнути, погладити по спині, але жодного разу навіть не поцілував і ніяк не проявив своїх почуттів.

Та Катруся все одно сліпо вірила у своє щастя і щебетала подружкам, якого золотого чоловіка відхопила.

А «золотий чоловік» тим часом узявся за її виховання.

Він дзвонив рівно о шостій ранку, щоб вона починала день із зарядки та вівсянки.

— Я хочу, щоб мати моїх дітей була здоровою! Тому підйом не пізніше сьомої, і одразу — контрастний душ.

— А можна хоч кави ковток перед тим душем? — жалібно скиглила Катруся, намагаючись відкараскатися від ранкових тортур. — З канапкою…

— Ніякої кави! — як відрізав Тарас. — Тільки трав’яні збори, в крайньому разі — ріденький чай. Я сам кави не п’ю і тобі здоров’я псувати не дам. Тільки правильне харчування і спорт. Не п’ємо, не куримо, по кафешках не вештаємось!

Такі спартанські умови Катрусю, м’яко кажучи, не тішили. Але ж дівчата знають: святе кохання вимагає жертв! Подумаєш, відмовитися від кави і посиденьок з подругами, коли поруч такий принц.

Ну і що, що ти “сова” і хочеш спати — заради сім’ї можна й о шостій підстрибувати.

— Ти не взяла слухавку! — замість привітання висунув претензію Тарас, зустрічаючи наречену з трояндочкою біля входу в університет. Він тепер узяв за моду забирати її з пар, щоб, не дай Боже, не їхала додому з ким попало. — Ніколи так не роби, якщо хочеш за мене заміж.

— Я ж на лекції була, звук вимкнула, — розгубилася дівчина. — Не можу ж я на всю аудиторію теревенити.

— Могла б есмс-ку скинути, — насупився Тарас, ображено дивлячись кудись убік. — А то я вже подумав, що ти мене ігноруєш. Або, може, з кимось там заграєш, поки мене немає. Тому й говорити не хочеш.

— Навіщо ти так? — спалахнула від образи Катря. — Хіба я давала тобі хоч найменший привід?

— Ну, ти ж у нас дівка смілива, без комплексів. Сама подзвонила, сама заміж напросилася, — Тарас скоса глипнув на неї і криво всміхнувся. — Може, ти й іншим так само пропонуєш?

Ці слова вдарили, як батогом. У Катрусі бризнули сльози, вона жбурнула ту нещасну троянду йому просто в груди, відштовхнула його і побігла геть.

Два дні вони не спілкувалися. Мовчав він, мовчала і вона. За ці два дні в Катрусиній голові наче туман розвіявся. Вона з жахом усвідомила, в яку халепу вляпалася.

Від усіх цих безпідставних підозр і дідових повчань від того палкого кохання не лишилося й сліду.

Тепер їй самій хотілося чкурнути кудись услід за тією Вікою — хоч до тітки у Львів, хоч на край світу! Аби тільки спати у вихідні до дев’ятої і пити свою улюблену каву з твердим сиром.

Тарас обізвався на третій день. З ображеними нотками в голосі поцікавився, чи не передумала вона йти заміж і чи часом не розлюбила.

— Ні, — тихо відповіла дівчина. Вона ще не мала сміливості рубати з плеча. — Не передумала.

— А чого це голос такий невпевнений? — знов завів свою шарманку Тарас. — Говориш так, ніби передумала, але боїшся зізнатися! А я, між іншим, уже звик до тебе, плани на майбутнє будував, імена нашим дітям вигадав, а ти… ти…

У слухавці почулися короткі гудки. Катруся обережно поклала телефон на стіл і почала гарячково згадувати адресу львівської тітоньки.

Місто велике, там можна надовго сховатися від цього домашнього тирана, поки він не знайде собі нову жертву і не дасть їй спокій.

Але пакувати валізи вона не встигла. У двері подзвонили. На порозі стояв Тарас і з ходу почав вимагати, щоб вона покаялася в усіх своїх гріхах і підступних зрадах.

— Розказуй, з ким ти тут була ці два дні?! Напевно ж, мужиків водила!

— Ага. Двох арабів і трьох африканців, — втомлено зітхнула Катруся і спробувала зачинити двері перед його носом.

Але Тарас мертвою хваткою вчепився в одвірок і продерся до квартири.

— То в тебе хтось є?! — заволав він і вихором понісся до її кімнати, ледь не збивши з ніг очманілу дівчину. — Ти що, реально сюди когось притягла?!

Коли Катруся забігла слідом до кімнати, хлопець… спокійно сидів на дивані й шкірився на всі тридцять два зуби. Дівчина аж очі протерла, не розуміючи, що відбувається.

— Ну що, подобається тобі такий женишок? — зайшовся сміхом Тарас. — Ще не передумала заміж іти?

— Ти… ти що, розіграв мене? — Катрусі знадобилося кілька хвилин, щоб перевести дух і зібрати думки до купи. — То ти насправді не такий?

— Такий, такий, — заспокоїв її хлопець, втираючи сльози від сміху. — Я ще гірший, ніж ти думаєш! Тому тікай від мене, поки не пізно.

— Пішов геть звідси! — нарешті вибухнула дівчина, до якої дійшло, що з неї просто жорстоко познущалися. — Очі б мої тебе не бачили, не те що заміж!

— О, саме цього я і добивався, — Тарас задоволено підвівся і попрямував до виходу. — А ти на майбутнє затям: не май звички кидатися на шию першому стрічному. Намалюєш собі в голові лицаря, не знаючи людину, а потім не знатимеш, як відхреститися. Дурнів по світу багато ходить.

— Каблучку повернути?! — крикнула йому в спину Катруся, крутячи на пальці тонесенький золотий обідок. — Ану ж згодиться наступній дурепі!

— Залиш собі, — білозубо всміхнувся Тарас. — Як тільки захочеш знову якусь дурницю втнути — подивись на неї і добре подумай.

Через годину від нього прийшло повідомлення. Тарас вибачався, писав, що вона класна дівчина, і, можливо, в них таки могли б вийти нормальні стосунки. Просив подумати.

Першої миті серце Катрусі тьохнуло, і вона вже навіть почала набирати «я згодна», але вчасно опустила очі на каблучку.

Вона мовчки заблокувала номер такого ще недавно обожнюваного Тараса і, про всяк випадок, тричі сплюнула через ліве плече.
Від гріха подалі…

***

Ось такий життєвий урок надіслала нам пані Катерина, згадуючи свою юність із теплою, хоч і трохи іронічною усмішкою. Знаєте, часом доля відводить від нас такі от «великі почуття» вельми химерними шляхами, тож залишається лише подякувати їй за вчасно дану науку. А вам у молодості доводилося знімати рожеві окуляри після подібних витівок?