Я яскрава дівчина, і в мене чимало шанувальників, але я ніяк не можу створити нормальні стосунки з жодним хлопцем. Або я вередлива чи прискіплива, у всіх знаходжу якісь вади. Я вже сама дивуюся, чому я така, невже нікого так не полюблю і залишуся сама.
Мій хлопець, з яким я зараз зустрічаюся, начебто подобається, вміє доглядати, не жадібний, але нещодавно викинув таке, що хоч стій, хоч падай. Такого розчарування в мене давно не було.
Запрошує мене в кіно, і заразом хоче познайомити зі своєю мамою у себе вдома. Я зраділа, не помилилася, значить у ньому, у нього серйозні наміри щодо мене.
Мама виявилася дуже доброю жінкою, добре мене прийняла, і приготувала навіть нам смачну вечерю. І коли ми вже збиралися йти в кіно, їй раптом стало погано, серце, мабуть, схопило, мій хлопець уклав її на диван, і дав випити пігулку, а через кілька хвилин після цього їй стало краще.
Я вже вирішила про себе, що кіно сьогодні скасовується, і, мабуть, доведеться викликати таксі, щоб повернутися додому І тут він мені заявляє: «Ну що поїхали, бо запізнимося».
Я стою, як укопана не знаю, що відповісти. Потім говорю: «а мама твоя як, їй же погано». А він відповідає: «та все буде нормально, я їй дав ліків».
Я вже не стала наполягати, і ми поїхали. Весь фільм я думала про його маму, що жінка там одна, і їй може стати гірше будь-якої хвилини, а він спокійно дивився свій фільм, як ні в чому не бувало, і гладив мою руку.
Наступного дня я зателефонувала йому, дізнатися про здоров’я мами, та заспокоїлася, коли дізналася, що їй добре. Але мене тягне думка, що якщо він залишив хвору матір одну і безпорадну, то й на мене колись може чекати така ж доля.
Тому вже немає жодного бажання з ним зустрічатися. Може я все-таки неправа, і все накручую як завжди?
