А все починалося так чудово! Квіти, цукерки, подарунки та допомога моїм родичам, зустрічі та прогулянки з собаками. Кохання, як я тоді подумала, якщо він про мене так дбатиме, значить по справжньому закохався.
А я спочатку відчувала лише симпатію і все, потім якось підсіла на цю, як то кажуть, прихильність думаю, коли сестри та близькі казали, що справжнє кохання — це коли тебе люблять, а ти дозволяєш кохати. Я якось питала себе і думала, чи не може такого бути, якщо я людину не люблю, значить і бути з нею не зможу.
А тепер в мене з’явилося двоє дітей, було і добре, і погано, коли лаялися по дрібниці і по тижню не розмовляли до пуття, потім я вибачалася і вибачалася, просто тому, що відчувала, що так не можу більше мовчати, і хотіла зберегти стосунки.
Потім йшла пару разів ну так у розпал сварок, думала, розлучуся з ним, просто набридли такі стосунки, він ніколи не вибачався не обіймав, і вважає, напевно, себе правим.
Зараз не знаю, чи залишатися з ним, чи варто взагалі зберігати заради дітей щось. Є негативний досвід моїх батьків, які все життя прожили так у сварках, і я весь час хотіла примирити їх, але коли я побачила, як тато підняв руку на маму, викликала поліцію, і зрозуміла, що все це не потрібно їм.
Як же мені вчинити? Зараз навіть нема кому розповісти все, подругам не хочу, і мамі теж, бо має інший погляд на життя, а я не хочу повторювати їхні сімейні стосунки.
Я зараз поки що в декреті, навіть вирощувати дітей нема на що, він у черговий раз мовчить, а я не хочу навіть ні про що питати, вже так втомилась від цього всього.
