Одружені 10 років, є двоє дітей. Я могла б назвати свій шлюб щасливим, якби не одна дивна звичка чоловіка. Подруги кажуть, що з цим можна миритися, адже чоловік не п’є, не ображає та не зраджує.
Але я ніяк не можу звикнути до того, що навіть після незначної сварки чоловік відразу перестає зі мною розмовляти і їде до батьків. Там перебуває якийсь час.
Я намагалася вже йому поступатися у всьому, щоб уникнути конфлікту, але він стабільно раз на два місяці сам шукає привід для сварки, чіпляючись навіть до дрібниць.
З’ясовувати стосунки марно, він слухає тільки себе, я в цей час ніби говорю сама з собою. Потім він збирає кілька речей у сумку і каже: “поживеш одна, оціниш те, що я для тебе роблю”. Але хіба я нічого для нього чи для сім’ї не роблю?
Найцікавіше, що його батьки вважають таку поведінку сина нормальною! Розмови ні до чого не призвили.
Мені вже набридло таке його дитинство і думаю про розлучення. Шкода лише дітей. Як їм пояснити причину прощання з батьком, якого вони дуже люблять?
Я б могла зрозуміти таку поведінку чоловіка, якби ми сварилися через якісь серйозні причини. Але ж я бачу, що він ці сварки сам спецально провокує.
