Моїй доньці зараз 27 років. З раннього дитинства я виховувала в ній чесність, почуття власної гідності, скромність і домовитість. Усе те, чого не вистачає сучасним дівчатам.
Я ніколи не дозволяла своїй дитині фривольні вбрання, походи в сумнівні місця (дискотеки, табори відпочинку, ночівлі на дачах та інші непотребства), не дозволяла дивитися тупі фільми та відеокліпи, що обдурюють молодь і нав’язує їм розпусну поведінку. Не думаю, що моїй єдиній дочці є чому вчитися у силіконових ляльок, які заробляють відомим місцем, а не своїми талантами та розумом.
Одним словом, я дуже серйозно ставилася до виховання своєї дитини. Дочка ніколи мене не розуміла, але я сподівалася, що з віком вона зрозуміє від яких проблем я її вберегла.
Що її чоловік буде вдячний мені за хорошу господиню та вірну супутницю, а вона сама зрозуміє, що розваги та легковажна поведінка до добра не доведуть. Я завжди була проти, щоб вона знайомилася з хлопцями, оскільки спочатку було рано, а потім уже ці хлопчики були сумнівними — їх вихованням, мабуть, займатися не було кому.
Дочка закінчила школу із золотою медаллю, університет – майже з червоним дипломом, без хабарів та пересдач. Вона має чудову роботу, друзів, з якими вона мене хоч і не знайомить, але я вже й не наполягаю.
Вона хотіла переїхати у свою квартиру, благо гроші в неї є, але моє самопочуття не дозволяє жити одній – мені потрібний догляд. Тиждень тому я побачила її, вона плакала на кухні. Наполягла, щоб вона розповіла, що сталося.
Вона вигукнула, що я зламала їй життя і що в її житті не було і нічого світлого не буде. Мені було прикро до сліз від такої невдячності.
Але зараз, коли я багато про це думала, я розумію, що в чомусь вона має рацію. Що я замінила її життя своїм, хотіла, щоб вона не зробила моїх помилок. А жити їй, такою ідеальною, виявилося ніколи і нема з ким.
Я дуже хочу випити багато снодійного і ніколи більше не прокидатися, звільнити свою дитину від обов’язку витрачати залишок своїх найкращих років на хвору мати-тирана. Вже навіть купила таблетки, але все не можу наважитися.
Боюся гріха і – чесно – хочу жити. Але ж мати повинна бути готова до самопожертви заради своєї дитини?
