Хозяйка жила одна в трьох кімнатах. У ванній кімнаті різні шампуні для кошенят. Скрізь сильний котячий дух. Кішки тут були на королівському становищі, і, мабуть, їх натовпом виштовхали за труною

Нещодавно я потрапила на орендовану квартиру в центрі Києва, яку здали відразу після відходу на той світ власниці. Величезна запущена квартира з чорним ходом.

Нові господарі – дуже далекі і, мабуть, дуже жадібні родичі. Вони нічого не винесли, не прибрали, не намагалися зберегти. І жити в такій обстановці було дивно — без дозволу чіпати все, начебто господар вийшов до магазину.

Спочатку здавалося, що хтось повернеться, побачить мене і скаже голосом завуча: що це ви тут робите?

Та ні, ніхто не прийшов. Біля телевізора моток муліне. Ґудзики у вазі. Чеські різнокольорові келихи, гарні, але після постійні експлуатації — з них явно часто щось вживали.

За склом фотографія імпортної дівчинки в мантії та шапочці з пензликом. У коморі акуратно упаковані зимові пальта та чоботи типу боти.

Свіжі календарі у всіх кімнатах – перекидні, відривні, настінні, прямо якась манія. Тут стежили за часом. На кухні в шафці ще незакінчена баночка якихось вітамінів. Тут збиралися жити довго та затишно. Жодних ліків – ніхто не хворів.

Хозяйка жила одна в трьох кімнатах. У ванній кімнаті різні шампуні для кошенят. Скрізь сильний котячий дух. Кішки тут були на королівському становищі, і, мабуть, їх натовпом виштовхали за труною.

І чудова бібліотека. Не декоративна, коли сторінки склеєні, а книги підібрані за кольором та висотою. А така жива, читана, видно все життя бібліотека, що поповнюється, для задоволення, без снобізму. І альбоми, і китайська філософія, і Ремарк і Кафка.

А ще багато книг дідуся господині квартири. Товстезно-притовстезних, набагато товщіх Біблії. Кількома мовами. І ось я прийшла з вулиці, і якби був камін, я могла б підтримувати вогонь за допомогою цієї макулатури. Тоді від неї була б хоч якась користь.

Що залишилося від цієї людини?

Столична квартира, здаючи яку далекі родичі можуть більше не працювати.

І тут я задумалася, можна ж піти будь-якої миті, і нічого з того, що було тобі дорого, не буде дорого вже нікому. Так, є діти, але їм не треба нічого мого. У них буде своє. Господи, все, що є в нашому житті матеріального – все це такі дрібниці, такі кумедні та незначні речі. Та й самі ми також…

Виявилося, що досі я мала надію на безсмертя.

А тепер ніколи не буду нічого накопичувати, облаштовувати і думати про потім. Життя неможливо облаштувати раз і назавжди, його можна лише продовжувати день за днем.

А збирати — тільки враження, жити тільки зараз — щоб було що згадати, коли вже нічого не відбуватиметься. Мені показали, що буває ПОТІМ. Нічого.

Просто приходять чужі люди, і затоптують твої сліди, варять каву у твоїй турці та палять твою, роками зібрану бібліотеку, в каміні.