Ми квартиру приватизували, і на той момент була лише одна дитина. Тож мої батьки відмовилися від приватизації, і вийшло, що квартира на трьох — мене, чоловіка та сина

Моя проблема — квартирне питання. У нас двоє синів.

Один живе із бабусею в Миколаїві, і з ним немає проблем взагалі, а інший із нами. Власне про нього і йдеться.

Він старший і вже встиг одружитися, з’явилася донька. Раніше вони жили окремо у нашій батьківській квартирі, яку отримав ще мій батько.

Ми її приватизували, і на той момент була лише одна дитина. Тож мої батьки відмовилися від приватизації, і вийшло, що квартира на трьох — мене, чоловіка та сина.

Батьків давно вже немає на світі. Коли з’явився молодший, бабуся з Миколаїва одразу написала на нього дарчу, а потім, коли він виріс, то із задоволенням переселився до неї до Миколаїва і там же вступив до навчального закладу.

За час нашої трудової діяльності ми з чоловіком змогли купити ще досить велику простору квартиру в Києві. І ось ми вийшли з чоловіком на пенсію та задумали переїхати до моря.

Продати ось цю приватизовану квартиру і переселити сина з дружиною квартиру в Києві, а собі на морі будиночок із садком. А якби лишилися гроші, то вже думати, куди вкласти.

Про свої плани ми говорили із сином, і він був згоден і невістка не заперечувала. Коли вже угода пройшла, і ми прийшли отримувати гроші до банку, то син раптом сказав, що своєї долі він нам не віддасть.

Документи були виписані на двох (мене і сина) і мені довелося з цим погодитися, не влаштовувати ж скандал у банку. Коли чоловік це дізнався, то викликав сина і спробував з ним поговорити, але наш син заявив.

— Прогнути мене не вдасться, це моя частка і на інше мені байдуже.

Вони зі невісткою оголосили, що цей внесок їм потрібен для розстрочки на житло. Під час угоди сина з сім’єю треба було кудись прописати і оскільки нічого не віщувало поганого, ми прописали їх до нашої київської квартири.

Декілька місяців було все спокійно, а потім почалися претензії: спочатку невістка мені сказала, що до мене претензії як до бабусі, потім більше, коли я попросила її заплатити пропорційно за комуналку, отримала у відповідь таке: «Ви внучці не купуєте подарунків , Ось моя мама щотижня щось внучці приносить, хоч за 100 гривень, а Ви ні, тому платити за комуналку ми не будемо, утримуємо в рахунок подарованих подарунків».

Заради справедливості скажу, що потворних дешевих китайських дрібниць я не купую, і балувати так внучку не вважаю за потрібне. Вона отримує хороші дорогі подарунки 4 рази на рік – Новий рік, День народження, 8 березня та іменини. Ось так ось.

А далі почалися претензії та скандали як снігова куля. Невістка почала мене обзивати і чоловіка криє, а син мовчить і іноді зупиняє дружину, але так неохоче.

Я його запитала: «Скільки це триватиме? — то у відповідь почула: «А ми тут маємо права і з’їжджати не хочемо, а розстрочку поки що нам брати не вигідно». Будиночок ми все-таки собі придивилися і домовилися, що приїдемо у влітку подивитися у реалі.

А ось із сином що робити, не знаємо. Зараз після скандалів, ми з ними не розмовляємо майже зовсім.

До внучки ми не підходимо, невістці не допомагаємо. Загалом отримали комуналку. Дякую синку!

Чоловік сказав, що з такими людьми він спілкуватися більше не буде, заповіт напише на молодшого. Пропонує виїхати влітку на море назовсім (сподіваємося, що будиночок нам сподобається), а квартиру виставити на продаж разом із мешканцями.

Я його відмовляю, хочеться все вирішити миром і мирно розійтися. Може все-таки до них дійде, що поганий світ кращий за добру сварку.