Рідне Слово – Сторінка 131

Життєві історії 0

— Нахлібниками у старшого синочка бути не захотіли, — посміхається Галина, — так що продали свою трикімнатну квартиру, дали грошей доньці, та ще й будиночок купили симпатичний в Одеській області. Тільки… тільки свекруха за всіма цими матеріальними клопотами зовсім забула про свою маму

— Ми, каже, тобі не довіряємо, ну хіба це не смішно? — розповідає Галина

Життєві історії 0

— Сиджу, на годинник дивлюся, а їх усе немає й немає… Уже серце не на місці. Ось і почала дзвонити і в село їхнє, а потім і в лікарню… Ось мені й повідомили… Жах якийсь, Антоне… Що тепер буде з діточками? — Дітей не кину, – сухо відповів Антон пошепки

Антон був щасливий у шлюбі недовго. Три перші роки, не більше. Потім став помічати

Життєві історії 0

— Тепер сідай і шукай в Інтернеті, як приготувати для чоловіка найсмачніший борщ. А як знайдеш – ласкаво прошу до плити! – поблажливо посміхнувся чоловік. — Інгредієнти в тебе вже є, не дякуй! Я на роботу, повернуся годині о сьомій. І дуже сподіваюся, люба, що чекати на мене будеш не тільки ти, а й каструля ароматного борщу

— Ну ви хоча б стукати навчіться! Ми дорослі люди і маємо повне право

Життєві історії 0

— Наталю, та май же совість! Звідки в моїй квартирі могла взятися твоя шафа? Усе, що тут є, — моє, і нічого, крім твого мотлоху, тобі тут не належить. — Та ви що? А нічого, що ми ці меблі з Артемом для малюка купували? Чи вам це невідомо

Під суворим поглядом свекрухи, Наталка збирала свої речі. Ані сльозинки, ані жодної іншої емоції.

Життєві історії 0

Ірина сиділа і дивилася на мамину спину. На цю маленьку жінку, яка справді виростила трьох дітей, працювала на заводі, варила борщі і латала шкарпетки. Яка ніколи не скаржилася, не просила допомоги, не говорила про свої почуття

У двадцять сім років Ірина думала, що материнство — це інстинкт. Щось таке, що

Життєві історії 0

Напевно, це був злий рок: травма у Борі була точнісінько така, як у дочки. — Ходити він ніколи не зможе, — сказали лікарі. Боря був похмуріший за хмару. Не розмовляв ні з Ірою, ні з Лізою. Лише раз кинув: — Це все ти винна! Приспічило тобі поговорити

Червоним було все – затьмарене небо, відблиски на шибках, навіть шкіра здавалася червоною, і

Життєві історії 0

— Ви не дали мені договорити! — докірливо зазначила Лариса Олександрівна. — Гостей буде двісті. З них сто дев’яносто — з нашого боку. З вашого, виходить, вісім плюс вас двоє

Ірина Василівна стояла біля дзеркала і крутила в руках вішалки з сукнями, думаючи, яка

Життєві історії 0

— Тут ось я борщу тобі наварила, а то ходиш, мабуть, по казенному громадському харчуванню… — Я й сам готувати вмію, ви ж знаєте. Не хочу просто. — А хотіти треба. Життя ж триває. Ти зрозумій мене правильно, я доньку не виправдовую, але серцю не накажеш. Так уже склалося

— Сашенько, я тобі пиріжки з цибулею та яйцями принесла, як ти любиш, —

Життєві історії 0

— Дівчатка, чули? До нас приїхала бригада мужиків-будівельників. Школу добудовуватимуть. Спочатку хотіли одноповерхову робити, а тепер вказівка зверху, другий поверх зводити. Населення у нас швидко зростає, воно й зрозуміло, у кожній родині, щонайменше, по троє дітлахів

Ці події розгорнулися десь в середині 1980-х років. Для молоді це, звісно, далеке минуле,

Життєві історії 0

Ми не жебраки, щоб наша донька по-собачому зійшлася з чоловіком, у перерві між сніданком та обідом. І свати нас підтримають, щоб усе було як у людей: сукня, каблучки, банкет у хорошому ресторані, лімузин! Ми тебе не на смітнику підібрали, щоб на весіллі економити

— Мамо, мені Костик офіційну пропозицію зробив! — Оленка схилила голову, очікуючи маминої реакції.