Рідне Слово – Сторінка 251

Україна понад усе 0

– Річ у тому, що я вдівець. І ще батько-одинак. Якось увечері ми з дружиною поверталися з кіно. По дорозі з автомобілем сталася біда

Катя познайомилася з майбутнім чоловіком на корпоративі, коли фірма, зібравши працівників усіх філій, відзначала

Життєві історії 0

— Слухай, – підійшла Оксана до чоловіка, – а може, і мою колегу з родиною покличемо? А то вона казала, що вони ніколи не відпочивали на природі з ночівлею. У них двоє дітей – доньці три роки, синові шість. Як гадаєш? — Нормальна колега? – Запитав Сергійко, перевіряючи снасті

Вихідні будуть крутими! Сергій із посмішкою дивився на своє багатство. Надувний човен, намет, вудки,

Життєві історії 0

— Моя свекруха – класна жінка. Мені з нею неймовірно пощастило. Я знаю, що вона мене в образу не дасть. Я відразу це зрозуміла, вже коли вдруге побачила її. Привітна, доброзичлива, тільки от зір її підводить, скоро на операцію поїде

Повертаючись із роботи, Єва ледь не звалилася майже біля свого будинку, якось невдало потрапила

Життєві історії 0

— Це вам спасибі. Зігріли. Моїх старих уже немає. А так їх не вистачає… – прошепотів Роман. — Так, сім’я без людей похилого віку, немов дерево без коріння… – відповіла Наталя. Вони вийшли на вулицю і сіли на ґаночок, як у юності. Було тепло. Серпневий вечір, що переходить у ніч, шепотів цикадами щось ніжне, чуттєве і просте

Ромка, мужик під шістдесят років, жив у невеликому приміському селищі сам у батьківській хаті.

Життєві історії 0

— Льоню, ну як же так… ти ж одружений… — Розлучуся, Любаню, розлучуся, не хочу більше з Тамарою жити, ситий досхочу… а ти мені подобаєшся, прикипів я, з тобою і дихати поруч за щастя. — А діти як же? — Та вже великі, донька майже наречена. Але ж і не кидаю їх, допомагати буду

Будиночок був гарний. Невеликий, але міцний, з палісадником зі свіжого штахетника, пофарбованого блакитною фарбою.

Життєві історії 0

— Як же мені вже набридло тут у місті, додому хочу. І чого Павло так сполошився і відвіз мене з села у своє місто. Ось і намотую кола навколо дев’ятиповерхівки, – бубонів Іван Єгорович. – Ходиш тут по колу щодня, ні знайомих облич, ні «добридень» тобі, ні «до побачення»

— Як же мені вже набридло тут у місті, додому хочу. І чого Павло

Життєві історії 0

— Молоденький який! А гарненький! – Кухарка тітка Дарина замилувалася засмаглим блакитнооким хлопчиною. – Ну, буде хоч кому каструлі тягати. — Каструлі, само собою, тільки Дарино Петрівно, кухарем я тут, призначили мене. — Ти?! А я як же? — Та не ображайтеся ви, не підведу, разом працюємо

— Не крутись, Юрко, на кухні, не чоловіча це справа, не витрачай молоді роки

Життєві історії 0

То пиріжки особливі напече, то якусь багатошарову запіканку. Найбільше їй вдавалися торти. На вечерю з коханим вона приготувала салат багатошаровий, французьку запіканку з грибів, картоплі та курки з сирним соусом. Але козирем у рукаві став дуже смачний торт «Графські руїни»

— Матір, а чого це в нас давно ніякого тортика не було? Ліза здригнулася

Життєві історії 0

— Власний син квартиру орендував, а колишня невістка жила у квартирі свекрухи, я більше таких золотих свекрух, якою була моя для колишньої невістки, не знаю, – вважає Віта

— Не спілкуюся і не збираюся, ти уяви, вона скаржиться синові на мене і

Життєві історії 0

— Я їсти хочу! — вже голосніше сказала Женя й похмуро подивилася їй услід. — Сніданок уже був, ти продрімала. Обід через дві години. Готувати мені ніколи — багато справ у саду. Допомагати ти не збираєшся. Тож терпи й чекай, — суворо відповіла Зоя Степанівна

— Тату, ти бачив — у нас біля під’їзду така крута машина стоїть! —