Рідне Слово

— Ти чого тут вилупилася? – голос пролунав, немов нізвідки, лякаючи Іринку, – ану пішла звідси, наглядаєш щось, поцупити хочеш? — Здрастуйте, я ваша листоноша, будинки обходжу, ось вам газеток принесла, щоб ви подивилися, та почитали, може, щось випишете. — На біса вони мені, йди звідси, поки ціла! – жінка підняла палицю, бажаючи нею замахнутися на дівчину. — Кажуть, ви танцювали раніше і співали так, що всі заслуховувалися, – Іринка не злякалася і не відійшла в той момент, коли Лідія замахнулася

— Матвіївно, я чула, тобі листоноша потрібна, Іринку мою візьми, – Галина Борисівна брала

Життєві історії 0

Я вже насилу ходжу, невідомо, як все пройде, і після появи малюка нам потрібні спокій і тиша. Мені ніколи буде розважати твоїх дітей, і взагалі, ми хотіли навіть Кіру відправити до моїх батьків на канікули. — У принципі, можна й так, – явно не бачила нічого дивного в ситуації Аліна. – У тебе класні батьки, мої хлопці можуть цей час побути в них разом із Кірою. Тобі стане краще, заберете їх до себе, а там і я скоро приїду

— Наступного тижня Аліна приїде з дітьми, у них канікули починаються, – говорив Євген

Життєві історії 0

— Поки мій син на роботі спину гне, і гроші такою важкою працею заробляє, ти їх на вітер спускаєш, – злилася Галина. — Яким саме чином я їх спускаю, і що знову не так? – не розуміла Наталка. – Я не скуповую купу речей, не відвідую розважальні заклади, і взагалі, я теж гроші заробляю. — Ну звичайно, тільки твоєї зарплати на гречку і соняшникову олію ледве вистачить, – злилася пенсіонерка. – А на гроші Михайла ти закуповуєш червону рибу, ікру і креветки

— Ну і навіщо ти знову стільки продуктів накупила? – кривилася Галина, дивлячись, як

Життєві історії 0

— Ти розумієш? – запитую, – Вона ж не зможе жити сама! Я чекаю дитину, мені накажеш боротися з її примхами і відбиватися від скарг сусідів, як це довгі роки робила мама? — Гроші за квартиру брала? Брала. – відповів дядько, – Ти їй внучка рідна. У Полтаву я її не потягну. Вона там на вулицю вийде, до смітника дійде і забуде, де жила. Ти думаєш, моя дружина і мої доньки будуть за нею доглядати? Вони їй чужі люди! Я працюю, кручуся день у день. Чекаєш дитину? От і добре. Якраз час буде, щоб за бабусею дивитися. Вона тебе ростила

Моя мама жила разом зі своєю матір’ю багато років, відтоді, як пішла зі мною

Життєві історії 0

– Тетяно, я тут прийшов. Будинок ніби разом будували, спільний він, наш, а живеш ти в ньому одна, як королева, а ми в кімнатці тулимося. – Що, на квартиру попроситися хочете? Так не гарно буде, якщо ми всі втрьох тут житимемо

Федю, Федю? А що у тебе на роботі? Все гаразд? – Нормально. Як завжди. – Федю,

Життєві історії 0

– Коли, кажеш, нам до твоїх батьків їхати? – запитала Орися перед сном. – У середу? – Так, а що таке? – А о котрій годині? – запитала вона, перш ніж відповісти на запитання чоловіка

– Олеже, мені тут твоя мама дзвонила, каже до тебе вдень додзвонитися не могла! – сказала

Життєві історії 0

– Не пригадаю… Загалом, гаразд, порада слушна. Але де мені знайти таку доглядальницю, щоб не втекла і мене не турбувала? – Давай так, ти готуй чоловіка до переїзду, а я пошукаю відповідний варіант

– Боже, ну за що мені все це? – Рита театрально зітхнула, а її подруга, зробивши

Життєві історії 0

Мурці ви лежанку купили дорогу хутряну, а в бабусі капці старі. — Так вона ж сама і сказала, що не треба їй, вона і в цих буде доживати, вони її улюблені, – згадала Поліна, – я і панчохи їй купила, які вона завжди носити звикла, бабусі нашій вже дев’яносто один рік, Іване, ти забув? — Ага, звичайно буде доживати, це вона так сказала від образи. І нічого я не забув, що їй багато років. Їй тому і новенького всього хочеться, і їжі всілякої спробувати, яку вона не їла ніколи, а ви нічого не розумієте в житті! – похмуро буркнув Іван

Марія Миколаївна сиділа у своїй кімнаті з зачиненими дверима, і намагалася не заважати молоді.

Життєві історії 0

— То в чому справа, Таню? Я зараз батька покличу, нехай він сам з тобою розмовляє, – мамин голос став суворішим, вона звикла, що донька слухається, а тут раптом Таня таке каже. — Не треба тата, мамо, просто так вийшло… Мамо, ти тільки не дивуйся, я заміж вийшла і ще я чекаю дитину, тому я не приїду, так татові й скажи. — Як заміж? Як це дитину чекаєш, та ти що, донечко? – ахнула Ніна Михайлівна, – Ось так, нічого не сказавши нікому, заміж вийшла

— Диплом отримала? Коли приїдеш, батько тебе вже чекає не дочекається. Місце для тебе

Життєві історії 0

Хто сказав, що почуття з часом остигають? Це у ваших книжках учених написано? Не вірте, нічого не остигає. Усе так само душа птахою тріпоче від рідного й улюбленого голосу. Це ж не жарт усе життя разом, шістдесят років, що вже казати. Так зрослися одне з одним, так сплелися, зчепилися, що й хвилиночки одне без одного прожити не можуть

Старий йшов у вічність. Баба знала про це, відчувала кожною частинкою своєї прикипілої до