Рідне Слово

Часто згадувала Таня, як мати лаяла її, тягала за волосся та лаялася з приводу й без, мовляв – ух вся в татка! Така ж нікчемна ростеш, ні вкрасти, ні підстрахувати! І ні шкіри в тебе, ні пики! Ніяк не могла зрозуміти Тетяна, чому мати її так не любить. Хіба винна Таня, що так сильно схожа вона на свого батька? Хіба винна вона, що пішов тоді батько, не витримав паскудний характер своєї дружини? І в тому, що мати колись давно з усіх залицяльників вибрала цього непоказного чоловіка, її батька, теж не винна Таня

— Та-а-ак, біжить час швидко. Начебто тільки поховали Віру Дмитрівну, а вже 9 днів.

Життєві історії 0

Ніночка, у своїй особистій тільки їй зримій реальності, незмінно ставала багатодітною матір’ю, поверталася у своє далеке минуле, вирішуючи тамтешні проблеми. — У Борьки чобіт немає. До школи в моїх валянках пішов. Де б чоботи йому взяти? І хлопчаки правнуки несли їй чоботи. —Тримай, Ніночко. Це для Борьки твого… Ніночка чоботи брала, підсліпувато роздивлялася. — Бориса мого чи що? – уточнювала. І діти підтверджували. І Ніна заспокоювалася до певного часу

Бабі Ніні на Покрову сон наснився. Прокинулася, коли в хаті ще всі спали, прошаркала

Життєві історії 0

Підріс Матвій, Юля знову на роботу вийшла, про Василя і не згадує, хоч Матвій і дуже на батька схожий. «Ні, не треба нам нікого, самі проживемо, самі з господарством упораємося», – думає жінка, копаючи навесні город. Поруч Іван копає. Федір, хоч ще тільки в перший клас йому у вересні, а від матері з братом намагається не відставати. І Матвій совочком по грудках землі постукує, за братами повторює. Валентина Петрівна у вікно дивиться, обідати кличе, усміхається, хоч і з сумом, на ікону в кутку хреститься

Не щастило Юлії з чоловіками. Не щастило і все тут. Перший Діма, хлопчисько ще

Життєві історії 0

Хвора замовкла, а потім знову продовжила. — І ще. Вибачення хотіла в тебе попросити, що дітей у вас із Борисом немає. Це ж я по молодості прокляла його. У серцях крикнула в спину, що раз не визнав свою доньку, то не буде більше в нього дітей. — Та дрібниці це все, не буває так. — Однак дітей у вас немає. — Ні, – опустила голову Катя. – Але не через це. На свинку Боря хворів маленький, я зовсім недавно дізналася

— А хто тебе заміж гнав? Насильно до цього Борьки на шию вішав і

Життєві історії 0

Цілий ранок баба Зоя провела в тривозі. Вона кілька разів перераховувала зелененькі папірці. І щоразу, щойно брала їх до рук, з’являлося почуття радості, упереміш із жадібністю. Вона розділила папірці на три купки – по три в кожній, розірвала свою стару ситцеву головну хустку на три клаптики й загорнула в них купюри. Бабуся довго ходила хатою і подвір’ям із цими вузликами, не наважуючись кудись їх сховати. Нарешті один вона сунула в мішок із зерном, що стояв у коморі, другий пристебнула у внутрішню кишеню нового халата, що висів на кухні, а третій поклала під перину

Баба Зоя жила на краю села, де за сто метрів від її будинку красувався

Життєві історії 0

Таня з півхвилини роздивлялася свого рятівника: куртка і штани йому явно великі, у правого черевика відходить підошва, борода, шапка, хоча хто в таку погоду ходить у шапці. — Ви безхатько? – Здогадалася вона. — Так. – Чоловік зітхнув і відвернувся. Таня згадала, як тітка Тома вичитувала сусіда з першого поверху Василя Петровича, кажучи йому: «Поглянь на себе, гірше за волоцюгу бездомного!»

— Сьогодні батон з варенням. Ковбаси не було. Варення смачне, яблучне. – Таня дістала

Життєві історії 0

Народ дзижчав, торгувався, хтось на підвищених тонах, але все ж щось купували, потроху порожніли прилавки. Проходячи повз свого сусіда Єгоровича, раптом побачив із ним по сусідству біляву дівчину. Стояла вона в старенькому пальті й без шапки, переминаючись із ноги на ногу. Уже сильно похолодало, листопад настав і ось-ось піде перший сніг. Осінь йшла, і земля стала готуватися до холодної пори

По суботах і неділях на базар села Привільне, крім місцевих жителів, приїхали з усіх

Життєві історії 0

— Ой, Марино, привіт. – Оля схопила відро з помідорами, наївно припускаючи, що господиня ділянки ще не підходила до лазні, і понеслася до себе. За хвилину повернулася. — А ми думали, вас не буде на вихідних, ти ж казала, що на виставу йдете в суботу, ось ми й затопили вашу лазню. — Так, топіть, хто ж проти, Олю. Ви ж запитуєте… — А ти чого приїхала? — Та ось, знаєш же, що в нас урожай крадуть

На дачу Марина цими вихідними і не збиралася. Але похапцем минулої неділі вона забула

Життєві історії 0

— Ти маєш право, донечко, ухвалити рішення сама, тобі через місяць вісімнадцять буде. Захочеш – залишиш дитину, захочеш … Мені сорок, я не планував, звісно, ставати дідусем так рано, – розсміявся батько, розводячи руками, – але все одно буду радий, підтримаю. Іринка посміхнулася куточками губ і покосилася на матір

Вперше слово взяв батько. Зазвичай він мовчав, чекав, коли мати виснажиться докорами сама і

Життєві історії 0

— А ти не можеш зробити кілька банок без огірків і кабачків? А от мама такі не поважає, вона любить усе по-старому. І Танька, сестра, теж. Ти зроби побільше, щоб і на них теж вистачило. Все одно ж крутиш. — А ти вважаєш, що це так просто? – раптом сердитим голосом запитала Катерина, – ти хоч раз би спробував, що це за задоволення. Спочатку на дачі все літо стоїш, зігнувшись у три дуги, потім усе це додому перевозиш. Потім усе це миєш, обробляєш, банки готуєш, стерилізуєш, лечо вариш, розливаєш. А руки в мене тільки одні

Повернувшись з роботи в п’ятницю, Борис зазирнув у кухню, де, як він вгадав за