Життєві історії 0
– У сумці проїзний і гроші, а ти Ігорю з нею вчора дозволила грати, – продовжував засмучений батько, – Я бачив, як він потяг її до вашої кімнати
– Рито, дитинко, поверни мені, будь ласка, сумку! – Тату, я її не брала, не чіпляйся
Життєві історії 0
— Заметіль! Сергію, це ж чудово! Я обожнюю заметіль! Я знаю її! Брат подивився на мене, як на божевільну… — Це як «знаю»? — Дуже просто! Коли починається хуртовина, треба не боятися її. Стати треба ось так – піднявши вгору руки і відчути її силу! Хуртовина покружляє навколо тебе, побачить, що ти її не боїшся, віддасть тобі частинку своєї сили і полетить далі. Спробуй, це легко!, – і я показала братові, як треба зробити. — Пішли бігом! Поглянь, навколо вже нічого не видно, тільки твоя біла хуртовина! – Ні позаду не видно села, ні попереду! І дорогу замітає
Різдвяний святвечір. Що для мене ці два слова? Які думки і почуття я відчуваю
Життєві історії 0
Тимофій не зрозумів спершу, звідки цей звук дзвінкий, а з комори вийшов із вилами, дивиться, а на одному зубці каблучка Марії сріблиться. Знайшлася вона в цій копиці сіна, сама нанизалася, як на палець. Побіг він додому, навіть кульгавості не помічаючи. Батькам показує, а в самого сльози з очей, хоч і мужик здоровенний. — Я довго мовчав, – сказав батько, – усе чекав на знак якийсь. Думав, буде знак, зішлю його до Марії без розмов. А коли ні, значить так тому і бути. А тут ось що! Знак, та ще й який, та в Святвечір
Ця історія, можливо, і знайома комусь. Але розповісти її хочу саме на Святвечір, коли
Життєві історії 0
На місто опускався вечір, коли Тетяна вийшла з дому і попрямувала до зупинки. Вони домовлялися з подругами, що зберуться разом у ніч напередодні Різдва. Світлана зі сміхом говорила, що потрібно обов’язково поворожити на судженого. Тетяна не вірила в усі ці ворожіння, а ось зі Светою та Олею побачитися хотіла. Давненько вони не зустрічалися, у всіх свої справи і турботи
На місто опускався вечір, коли Тетяна вийшла з дому і попрямувала до зупинки. Вони
Життєві історії 0
– Та яка різниця? Адже все одно це буде наша дитина. – сяяла я. – Ні! Дівок мені не треба, – відповів чоловік
– Я увійшла з дитиною на руках у порожню квартиру, і мені захотілося плакати.
Життєві історії 0
— А тепер я розумію – справа не в розкладі. Річ у любові, яку ми даруємо одне одному. У дрібницях, з яких складається щастя. — Ти дивовижна мати, Мариночко. І дружина. Я так рада, що Андрійко зустрів тебе. Андрій повернувся пізно ввечері. Відчинив двері своїм ключем і завмер на порозі. З квартири пахло хвоєю, корицею і ваніллю. У напівтемряві мерехтіли маленькі ліхтарики на підвіконнях, відкидаючи химерні тіні на стіни
Марина стояла біля вікна, розглядаючи сніг, що падав. Перший у цьому грудні. М’які пластівці
Життєві історії 0
— Мені нічого не треба. Тільки ти одужуй, дідусю. — Це вже як вийде. А якщо що, ти не плач. Знай, не люблю я це. Не гнівай мене. Так от. Будинок майже розвалився. Город? А що ти одна з ним зробиш. Тож ти одразу, як отримаєш спадок – продай. А тут, – він простягнув їй картку, на якій вона побачила своє ім’я. – Я зібрав тобі. Нема чого по чужих кутках поневірятися. На перший внесок вистачить. Просто зараз і займися. Я хочу за життя дізнатися, що ти влаштована
— Тетяно, ти де? Ми з мамою чекаємо на тебе, чекаємо. А тебе все
Життєві історії 0
Зрештою, коли Яна на повному серйозі почала домовлятися з Олею щодо навчання тієї приготуванню правильної їжі і вимагати від неї, а особливо від Юри негайного вступу до їхнього товариства і змін у своєму світогляді, Юра встав з-за столу, буркнув: «Я освіжитися, ненадовго!», і попрямував у бік туалетних кімнат
За вечерею Оля сказала чоловікові. — Юрчику, ти на суботу нічого не плануєш? —
Життєві історії 0
До Ані раптом підійшла повненька дівчина: – Ой, ви новенькі, яке маля у вас! Давайте я подивлюся за вашим малюком, а потім і ви мені допоможете! У нас тут усі одне одному допомагають! А ще щовечора ми влаштовуємо концерт самодіяльності! Ось ви чим займаєтесь? Співаєте, танцюєте?
– Нарешті приїхали! – Аня вилізла з таксі, в якому її захитало, і почала жадібно
Життєві історії 0
– Сукню я не купила. Такі ціни! Що сукню – зносиш, і як не було. А портрет на все життя. Ви вже якось самі сукню придумайте, будь ласка. А котик у мене такий, знаєте, незвичайний. Пушок! Іди сюди! Пушок!
– Коли Люся зробила ремонт у своїй крихітній півторакімнатній квартирці і переставила меблі, з’ясувалося,

You cannot copy content of this page