— Теж мені родички! Через якусь дурницю готові мене під слідство здати! – після цих слів двоюрідна сестра жбурнула якийсь пакет на підлогу. Подружжя, яке нічого не розуміє, переглянулося. Таня підійшла, взяла мішок і розкрила його. Яке ж було її здивування, коли в пакеті вона виявила свої ж речі
— Маринко, прибери у своїй кімнаті, будь ласка, – мати дівчинки, Тетяна, з’явилася в дверях кімнати. – Завтра до нас приїде тітка Галя. Ти ж знаєш, що в
— І запропонували їм все зробити штучно, – каже Олена. – Ясна річ, що це шкідливо для жінки, але Віра чоловіка любить, а Андрійко на той момент просто в розпачі був: як так, він такий брутальний самець, а на холостому ходу
— Я б далі і слухати не стала, і страждати не стала б. Розлучимося? Чудово, значить, розлучимося, – обурено каже Олена подрузі. – Ти дивися, ультиматуми він мені
Гриша рушив доріжкою, яка вела в центр села. Там жила його троюрідна сестра. Не бачилися вже років десять, а то й більше, та й дружби особливої не було. Але сестра ж, може, й пустить переночувати. Добре, що дружину його колишню, Риту, Светка недолюблювала, тому може й вийде
Григорій витягнув важку сумку з автобуса і витер піт. От спека цього року! Дихати нічим. Він озирнувся. Таке знайоме й водночас забуте місце. Але за душу нічого не
Столи, як зазвичай, поставили на вулиці, погода стояла просто чудова. Жодної хмаринки на небі, жодного подиху вітерця, немов на замовлення. Наталя Львівна в блідо-рожевій кофтині мала молодий вигляд, але поглядала раз у раз на дорогу. Усі вже приїхали, а Дениса все немає
— Матусю, ну ти тільки так не засмучуйся, я що тобі ось зараз скажу! Марина з чоловіком на вихідні приїхала до батьків на дачу. Діти будуть на канікулах
— А тут іншого не дано, донечко. Та й навіщо ускладнювати? Зможеш пробачити, то пробач, а ні – і себе не муч, і дітям нерви не роби, виженеш, і діло з кінцем. Не життя це, Наталю. Рано чи пізно набридне Мишкові, він і сам піде. Тільки і ти його зненавидиш, і діти. Ні до чого це
Першою не витримала мама. Спочатку вона сиділа тихо, мовчки, наче мишка, дивилася на те, як донька, розпалюючи сама себе, знову впадає в істерику й чіпляється до чоловіка, а
Ви з глузду з’їхали, чи що?! Дівка ж росте! А ну, як потім зірве її?! Накоїть справ, і хто відповідатиме? Ти, Нінко? Чи Олег? Він, хоч і батько, а ти тітка – але не можна так! Треба пояснити дитині, куди мати поділася! — І що я їй скажу? Мамо, вона – дитина! У неї має бути дитинство! А не ось це все
— А Наталка вже знає? – голос бабусі був сповнений невдоволення і прихованої погрози. — Ні. Не говорили їй нічого. Навіщо дитині такі подробиці? – голос Ніни, сестри
На столі була і запечена риба, і курка, і численні салати. Тоді я нарахувала п’ять салатів, не менше! Виявилося, що на балконі на нас чекають два торти, причому значного розміру. Але й гостей було чимало. — Ти чого закисла? – з докором подивився на мене чоловік
— Чому ти так мало приготувала? – обурювалася свекруха, – хіба так гостей зустрічають. — Сергію, мама твоя сьогодні приїде? Іди, допоможи мені! – я намагалася вкотре розпалити
— Іди вже, – сміється мама, – там у газетці котлетки й хліб, бери із собою. Ееех, як же добре, що в мене такі молоді батьки, мама, як дівчисько, вона, коли сміється, її верхня губа піднімається до носа і видно білі рівні зубки
— Тітко Катя, а Вітька вийде, – чую я голос свого друга, Володьки. Він від нетерпіння підстрибує на місці, я тихесенько визираю із-за штори, у руках у Володі
— Господи, спаси і збережи його! Скільки б тобі не було років, синку, хоч шістнадцять, хоч сорок, для мене ти назавжди залишишся дитиною і я завжди хвилюватимуся за тебе… Серпневий день уже вступав у свої права. Небо було чистим, без жодної хмаринки
Сталася ця подія років десять тому, але запам’ятала я її на все життя. Ми з чоловіком і молодшим сином живемо у великому селі. Старший син давно в місті,
Куці палісадники з гнилими, давно не фарбованими парканчиками, крива лавочка, зарослий чагарником і кропивою колись гарний дитячий майданчик. — Що задивилася? – запитала сусідка баба Тоня, яка ще пам’ятала Риту малятком, – дитинство згадала? — Так, вірно. Тільки тоді все було доглянуто, пофарбовано, а зараз – джунглі кропиви і лопухів… Сумно якось
Рита повернулася після інституту з обласного центру до свого рідного містечка. Вона і сумувала, що залишила гарне місто, роз’їхалися її подруги та приятелі в різні міста, і раділа,

You cannot copy content of this page