Три місяці страху, ось чим стало для мене і доньки спільне життя з сестрою мого чоловіка та її чоловічком. Того ранку я вийшла на кухню, думаючи, що вдома нікого немає. — Ну що, сусідко, набридли ми тобі? – чую за спиною і здригаюся, Валерчік – чоловік сестри стоїть на кухні в самих лише штанях, із розписним торсом і посміхається
Мій чоловік, звісно не тим згадувати треба, але в останній рік, коли вже хворів, то дуже зробив не вірний крок: писати заповіт він категорично відмовився. Мабуть, вірив ще
І вона, що залишилася там, у далекій тепер уже Вінниці, все розуміє, плаче ночами і переконує дорослого сина, що батько не зрадник, просто так вийшло, але він батько… А ще вона доглядає за літніми батьками. І його, і своїми. А в доньки своє життя, вона студентка, але теж не хоче бачити батька. А в тата в Києві поки що все добре. Молода дружина чекає на дитину
Живе собі хлопчик, цілком хороший хлопчик. Вчиться відмінно, батькам допомагає і навіть спортом займається. І всі навколо впевнені, що у хлопчика попереду велике і світле майбутнє, адже слабких
Ми тепер для неї – другий ґатунок, – бідкається Люда, – особливо я, яка зіпсувала життя її хлопчику, не дала змоги знайти вигідну партію. Щоразу наголошує на цьому, подарунки наші роздивляється гидливо, натомість хвалиться, що їй піднесла щаслива донька й улюблений зять
Ми з чоловіком звичайна сім’я, – зітхнувши, каже Людмила, – двоє дітей, з молодшим я поки що в декретній відпустці сиджу. Іпотека є, бюджет зараз у нас дуже
Було, звісно, в дитинстві, бігали чужими садами, – то це пустощі. І то кілька разів було. А тут сусідська дача, з якої вони частину врожаю з абрикоса зняли. Та ще й на грушу задивляються. Ні, Павло, звісно, встромив саджанці – з часом виросте. Але сусідський абрикос… шкода ж, пропадає
Дачу Щербаки купили рік тому. У Павла після п’ятдесяти просто руки свербіли дачею обзавестися. До того ж сільське дитинство нагадувало про себе, про рідну хату і город. Дача
Пам’ятаю її посмішку. Широку, добру. Вона розбігалася промінчиками, заповнюючи всю кімнату. Ходжу в той під’їзд. Здається, що вона вийде назустріч. Як бувало раніше
Скоро поминальний день, коли не стало моєї свекрухи. Погляд зупиняється на фотографії на стіні, де вона з правнуком, моїм онуком. Уривчасто нахлинули спогади. Мені 20 років. Свекрусі трохи
Мій молодший син «каже», що дитині потрібно готувати щодня свіжу їжу без будь-якого інгредієнта з 30, на які в нього алергія. Для цього я маю купити все свіже. Мій чоловік і мій старший син кажуть, що їжа для маленьких – це кашка і пюрешка, і вони не можуть її їсти, тож я маю приготувати щось інше
У мене 2 дітей. Я пішла до лікаря, бо в мене є втрати пам’яті та труднощі, щоб зосередитися. Лікар каже мені, що я повинна спати 8 годин на
Лариса гроші в сім’ю не приносить? Куди ж вона їх витрачає? — Ось і я задалася питанням, куди, – усміхнулася Марина Іванівна, – я ж у цих справах нічого не розумію, то мені племінниця пояснила, що сумочку можна купити за 5 тисяч, а можна і за 50. І джинси за 10. І решта – брендове, та в дорогих салонах. Начебто й не так багато лахміття у Лариси, зате – дорогі. А ще салони, манікюри, укладки, маски та інше
— Та не проти я, щоб син працював, – каже подругам Марина Іванівна, – і підробляє нехай. Він, у принципі, підробляти почав мало не відразу після весілля. Син
Коли ми жити почали разом, то Слава заробляв дуже добре. Я й зітхнула, нарешті можна буде кинути другу роботу і легше буде жити. Але, мабуть, даремно я на це розраховувала. Майже всю свою зарплату Слава відсилав колишній дружині, тож у нову сім’ю він приносив якісь копійки
Олені 33 роки і вона нещодавно розійшлася з другим чоловіком. Точніше один шлюб був офіційним, а другий уже просто цивільним. Ні, вона не навіжена, не скандальна, не нечепура
Нам би, – каже, – п’ять років тому срібне весілля треба було відзначити, ми одружилися 30 років тому. Точно в цей день. Нам усього по 20 років було з Костиком, навчалися разом в інституті
В Ірини та Костика двоє синів, старший став геодезистом, рік тому і він одружився, пара чекає на первістка. А молодший син ще тільки 11-й клас закінчує. — Це
Зайву вагу за її декрет нахом’ячив чоловік Вадим, 35-ти років від роду, програміст, який працює здебільшого з дому, сидить у кріслі і із задоволенням поїдає все, що готувала в декреті його кулінарка-дружина. За діточками доїдав, тільки Юлька весь день крутиться, як білка в колесі, то в магазин біжить, то в дитячий садок за старшим, то погуляти з обома, а Вадик сидить. І жує
Не знаю вже, що й робити, – каже Юлька, – після другого декрету просто караул. Боки вшир їдуть, пузо висить, ходити важко, чудовисько чудовиськом. А тепер ще й

You cannot copy content of this page