— Виходило в нього виходили суцільні копійки, – згадує Лідія Семенівна, – а інший раз і набагато менше, ніж він отримував, працюючи на “дядька”. Пропоную: купіть хоч ліжко, нехай не шикарне, а то спите на підлозі, як безхатьки. Що ти
— Розуму не прикладу, – зітхає Лідія Семенівна, – як можна так жити! 5 років, як Даша заміж вийшла, а живуть, як на вокзалі: речі в коробках, сплять
— Я не розповідав тобі, бо не вважав це чимось важливим, але за рік до нашого знайомства від мене колишня моя дівчина носила дитину, і ні, у нас не зʼявився малюк, вона зробила переривання. Тож я можу мати дітей, це стовідсотково! Шукай причину в собі, а я по лікарях ходити не збираюся, у мене все нормально
— Свекруха з цього приводу взагалі не хвилювалася, та й чого їй? У неї від старшої дочки двоє онуків є. Мама моя переживала, ну і я, само собою,
— З батьками я і поїхала. У рідне селище. Перші тижні після зради чоловіка я й не пам’ятаю зовсім. Лежала, відвернувшись до стіни, благо про дітей було кому піклуватися. А потім гуляти мене мама стала випроваджувати. Збираюся, одягаюся. Що таке? Джинси звалюються
Познайомилася я з нею зовсім випадково, у косметичному салоні. Струнка, модна, дуже доглянута жінка. Стихійно виникла розмова, в якій брала участь і я, і Женя, так звуть жінку.
— А ви вирішуйте. Орендуйте, або тут живіть, з батьком і братом. Так, я йду з сім’ї. Набридло на вас усіх працювати і ваші проблеми вирішувати. — Уявляєте? Я в положенні, мама це знає. Жити з батьком і братом? І на трьох мужиків готувати? Та вони мене з’їдять
— Ох, мені так незручно перед чоловіком, перед усіма, адже ми вголос ще до весілля загадували, обговорювали, планували. І мама при цьому була присутня, щоправда, відмовчувалася, ні слова
Мені будиночок у селі, це недорого буде, а ви без іпотек по двокімнатній купите, якщо продати ті, що у вас зараз є. Ідея здалася вже дуже привабливою, тим паче, що мама розписувала перспективи: як буде забирати обох онучок на все літо: свіже повітря, ягоди, фрукти
— Три з половиною роки тому, – розповідає Катя, – ми вирішили начебто своє квартирне питання. І плани були райдужні, але другий рік прихід літа очікуємо зі здриганням.
— Алло… алло, матусю, ні не плачу. А ви вже дісталися? Ах, на станції… Ні, у мене все добре… Катя намагалася не плакати, але вона розуміла… Дитинство закінчилося, ось так… несподівано. Подружки Каті, звісно ж, зраділи, вони щебетали, як же це здорово. Іноді до неї приходила ночувати Оленка, іноді Іринка, загалом самотньою Катя і не була
— Дмитро! Ти ж обіцяв! Катя знає, мама зараз плакатиме, а тато виправдовуватиметься. Мама казатиме, що Каті вступати, а вони змінюють п’яту школу, що мама втомилася, а тато
— Навіть соромно людей викликати, – вимовила Олеся, морщачи ніс. Вони вирішили викликати клінінгову службу для прибирання. — Нічого. Вони й не таке бачили, – усміхнувся чоловік. Через чотири години квартиру стало не впізнати. Бруд відмили, сміття винесли. Вікна та дзеркала просто виблискували. І пахло свіжістю. Не пах свіжістю тільки В’ячеслав
— Ну ти що? У тебе квартира, а ти на орендованій живеш! — А що я можу вдіяти? – відповіла Олеся запитанням на запитання. — Треба боротися! —
— Ігоре, ви маму лікарю показували? Я як лікар тобі кажу – симптоми дуже нехороші. Тут потрібен психіатр. — Ну Еля ж нічого не говорила, отже, все нормально, – відповідає. Наступного ранку я прокинулася від запаху газу
Мені 37. Працюю масажистом. Усе пристойно: медичний масаж діткам із проблемами після травм. За професією я терапевт. Після інституту навіть працювала в поліклініці. Потім перекваліфікувалася. Житло своє є
Вільний час у мене був тільки вночі, а потрібні книжки, як на зло, були в одному екземплярі і їх не видавали на руки, залишався варіант – читальний зал, нічний абонемент центральної бібліотеки. Мабуть, із цього все і почалося. Я знала, що бабусі – божі кульбабки точно обговорюють мене, але не думала, що їхня уява настільки багата
Старенькі сусідки в моєму під’їзді вирішили, що я – дівчина зі зниженою соціальною відповідальністю, і мене терміново потрібно рятувати. Коли сталася ця історія, мені було 19 років (йшов
— Ось у нас спільний бюджет, – виносив мозок дружині Роман. – Але якщо відкинути харчування й оренду, то все йде тільки на тебе. Чи не здається, що це несправедливо? Це марнотратно. Я розумію, що жінці найбільше треба, але не до такої ж міри. У нас усе йде на тебе і ти не бажаєш якось навіть зменшуватися у витратах
— Коли зустрічалися, нормально все було. Ну або я дзвіночки не помічала, перебуваючи в ейфорії, – розповідає Поліна. – Хоча й відпочивати ми їздили разом і навпіл наречений

You cannot copy content of this page