— Здоровенний шматок червоної риби, – поділилася я зі свекрухою. — І більше помсти не буде? – запитала мама Матвія. — Не буде, – кажу, – просто хочу дати йому відчути, дорікнути, він негарно чинив. — За що я тебе і ціную, – кивнула мама чоловіка, – не мстива ти
— Купи червоної рибки! – попросила я Матвія, який зібрався в магазин, – невеликий шматочок, так хочеться! —  З глузду з’їхала? – округлив очі чоловік, – Ти цінники
— Ну і ну, – хитав батько головою і було видно, що поведінкою зятя він незадоволений. – Невже йому приємно жити в такому безладі? Тесть з тещею готові меблі нові купити, а він на ремонт найпростіший не згоден витратитися? Ну що ж, милуйтеся подертим диваном
Аліні 30 років, у неї 8-місячний син. Як тільки малятко зʼявилося на світ, з того самого моменту жінка живе у своїх батьків, вони відразу забрали доньку та онука
— Сонечка полетіла в Тайланд, – через кілька тижнів повідомила тітка з гордістю, – зняла там бунгало. Життя там дешеве, грошики капають. І сама собі начальник, і немає цієї вічної зими та соплів. Краса. Сама глянь на дозвіллі, які світлини! Ось вона – робота мрії. Ну і що вона пил ковтала в конторі?
Моя тітка, мамина сестра, прийшла до нас із вселенською образою: дочці її не допомогли, а та ж, зі слів тітки, буквально кричала про допомогу. Чужі люди відгукнулися, а
Але нещодавно свекруха принесла торт, запропонувавши Ользі попити чаю. Та здивувалася, але для чаю стіл накрила. Розмова пішла про доньку, мовляв, у неповній сім’ї важко, свекруха й по собі пам’ятає, щоправда, в неї чоловіка узагалі  рано не стало, але важко дітям без батьків
Ольга довго заперечувала справедливість такого твердження, що якщо у неї проблеми зі свекрухою, то це не проблеми зі свекрухою, а проблеми з чоловіком. Не так давно вона його
— Семен у мене – завидний наречений, – накладала мені картоплю Марія Михайлівна, – працьовитий, не те що нинішня молодь. А у вас із ним все серйозно? Тільки я відкрила рота, щоб заперечити, як почула Семена: — Так, мамо, – сказав молодик, якого я бачила втретє в житті, вважаючи 30-хвилинну поїздку на трамваї, – ми збираємося одружитися
— Дівчино, дозвольте поряд з вами присісти? – У майже порожньому трамваї поруч зі мною, що сидить біля вікна, зупинився дуже симпатичний хлопець. Звичайно ж, він міг зайняти
— Тітко Галю, – проговорив він, – Значить так! Ми підписали договір. Виходить дача – моя. Тепер я дарую її вам. Так, усно дарую. Без оформлення. Живіть сто років — ваша дача. Тільки продати її більше не зможете. Для мене ці гроші особливої ​​ролі не грають, а Вітьку вашому ви допомогли. От і вистачить, нічого мати доїти
Галина вже днів п’ять блукала своїм дачним будиночком і ділянкою. Здавалося, щось забула, не доробила, не побачила. Продала дачу. Вона розглядала, чіпала нескінченні дорогі серцю дрібниці — старі
— Ось що я за магніт для брехунів і фантазерів, – розповідає Світлана, – нічому життя не вчить. Треба менше вірити на слово, а я не можу: вуха розвішаю і жалію, співчуваю, розумію, входжу в становище. Але ж і на роботі так: попросять вийти у свято, підмінити когось. Або на шкоду собі на незручний час відпустки погоджуся
— Я на зорі наших стосунків із Михайлом навіть пишалася, що він розповідав мені про проблеми й образи свого дитинства, – каже Світлана, — Мені здавалося, що це
— Я, – каже, – за грошима прийшла. — За якими грошима? — За “гробовими”, за якими ж іще! Я все ж таки сподівалася вижити, а ти, якби ті гроші знайшла, то неодмінно б до своїх ручок чіпких і прибрала. От я тітці Марії й віддала, у неї надійніше. Зателефонувала синові, і потім грошики віднесла
Я – та сама невістка, яка вийшла заміж, щоб обдурити наївного хлопчика, яка мріяла заволодіти його грошима, квадратними метрами свекрухи. Меркантильна, нахабна, вискочка без роду і племені. —
— Вовчику, ти де більше хочеш жити у нас чи в дитячому будинку? — Я хочу жити вдома, сам. — Але вдома тобі жити не дозволять. Тобі ж лише сім років. Так що ти маєш вибрати. — Тоді у дядька Івана
У Івана сьогодні був дуже важкий день. Він ховав сестру. Нехай недолугу, але все ж таки рідну. Вони не бачилися з нею близько п’яти років і така трагедія.
— Чудово! – сказала тоді я, – пару курочок візьмеш, фрукти з морозилки на компот, “закривачок” кілька банок. — Ви, тітко Таня, не зрозуміли, – заперечила Марина, – продукти мені не потрібні. Ми вирішили скинутися на доставку, – і назвала суму, що дорівнює третині моєї зарплати
Ми з моїм чоловіком люди немолоді й досить багато пережили. Зустрілися, коли обом було “за 40”. Мій дорослий син жив за кордоном. Його донька теж. У мене позаду

You cannot copy content of this page