— Ну ви й спите! — розсміялася бабуся у відповідь. — Ну, раз прокинулася, давай допомагай! — Так у нас же курка зі вчора залишалася… — А, це? Та я її вночі ще з’їла, не спалося мені з дороги. — Ясно… — Ганна не знайшлася, що сказати. Судячи з вигляду, в одній із каструль було картопляне пюре
— Єгоре, Даринко, виходьте, прабабуся Валя приїхала! Шестирічні двійнята швидко і з неприхованим інтересом вибігли зі своєї кімнати до коридору. Вони ніколи в житті не бачили Валентину Дмитрівну,
— Вибач, мамо, я переб’ю тебе. Я дуже хочу зараз думати, що помиляюся в оцінках твого побажання. І хоча ми приберігали цю новину на кінець свята, я думаю, що можу її озвучити вже зараз
— Оленько, звільни мені стіл, будь ласка. А то мені поставити страви нікуди. Віра Миколаївна рішуче переставила блюдо з індичкою, уже готовою до подачі, на стілець поруч зі
— Ти так і не дістала курку з морозильника, – роздратовано почав Сергій. – Я ж просив… Олена чортихнулася про себе. — Вибач, забула, – вона втомлено стягувала з себе важке зимове пальто. — Звісно, забула! Твоя звичайна відмовка, – Сергій зі злістю рвонув пакунки з підлоги і пішов із ними на кухню
Приблизно в п’ятирічному віці Оленка почала розуміти, що з нею щось не так. Ось узяти до прикладу випадок. Йде Оленка з мамою спекотного, сонячного дня широкою красивою вулицею
Якось швидко одружився Семен. Весілля його з Зінкою нагадувало більше поминки: ні гучних тобі тостів, ні застільних пісень, ні танців до упаду, як на інших весіллях. Дивлячись на молодих, навіть язик не повертався побажати їм щастя в сімейному житті
Мишко та Семен разом грали, ходили до школи, розвідували околиці, рибалили на річці. Мріяли про далекі подорожі, про міське життя, разом закінчили сільськогосподарський коледж і повернулися в рідне
— Не розпускай тут соплі! Не треба робити трагедію з природних подій. Життя на Землі так уже влаштоване, що має кінець. Це єдиний справедливий закон на планеті. Закон для бідних і багатих, розумних і дурних, красивих і потворних, його нікому не обійти, від нього не відкупитися
Таня тихо відчинила двері й зайшла до будинку, можливо, мама відпочиває? Ні, мама у своїй кімнаті розмовляє з кимось по телефону. У Тані не було звички підслуховувати чужі
— А скільки Іринці років? — Дев’ятнадцять. — Ох, і зовсім молоденька! Як же так вийшло, що матір’ю-одиначкою стала? — Буває, це не біда, дитина — завжди добре
— Матвіївно, чула я, що тобі листоноша потрібна. Візьми мою Іринку, — Галина Борисівна брала свою квитанцію зі стійки, збираючи здачу до гаманця. — Вона дівчина хороша, буде
Тепер раз у раз лунало: «Михайлику, принеси дамам холодненького», «Михайлику, поправ нам парасолю..» Увечері, накупавшись, засмаглі і ситно пообідавші в кафе по дорозі з пляжу, Віка влаштувала Мишкові скандал
Заміж Віка не хотіла взагалі, ну от зовсім не хотіла! Маючи не дуже позитивний досвід усередині своєї сім’ї, твердо вирішила, що, як мама, терпіти якусь особину, що псує
— Не слухай! Дашко, подивися на мене, – він легенько струсонув за плечі Дашу, – нікого не слухай! Це просто доля і нічого більше. Усім нам відміряно. Ось скільки відміряно, стільки й проживемо. Ромка так вас любив із Сонею – понад життя
— Соня, донечко, я все розумію, але виходу в нас немає. Доведеться. Ми змушені продати будинок. А після продажу і поділу, грошей вистачить тільки на квартиру в іншому
— Ну, як же так? Цуценя потрібно забрати, а, якщо я правильно зрозумів, жило воно на вулиці. Але повертати його туди зараз категорично не можна, воно занадто мале, та ще й лапа – не виживе. — Ні-ні, не переживайте! – заспокоїла його Аня, – Ніхто не збирається його викидати на вулицю! Я заберу його до себе
Аня мчала майже порожньою трасою, на автоматі перемикаючи швидкості. Дорога попереду, залита яскравим світлом фар, розпливалася крізь сльози, що застилали очі. Серце стискалося від нестерпного болю й гіркої
Малюк вклав мені в руку свою теплу м’яку долоньку. Ми з ним ішли й балакали. Він ставив тисячу запитань за секунду, я ледь встигав відповісти йому. Його цікавило все, від найменшого — чому літає метелик, до того, як влаштований цей світ. Ми балакали і сміялися, у мене було таке тепле почуття, ніби він мій… брат, чи що
Я того літа страшенно вскочив. А як інакше ще сказати? Попереднє літо було веселе, мені навіть їхати від бабусі з дідом не хотілося. Спершу мені було нудно, я

You cannot copy content of this page