— Нема у вас совісті! – почала подруга свекрухи, – Вам би треба піти на квартиру, збирати, своє наживати, а ви тут окопалися, на дармове. Матір експлуатуєте, в її квартирі розплодилися і жодної подяки. — Я, – відповідаю, – «розплодилася» у квартирі законного чоловіка, а ось ви, розговорилися про чужі справи і на чужій території. — Хамка, – сказала свекрухова подруга
Я заміжня, живу на території чоловіка. Йому житлоплоща дісталася від бабусі. Біда в тому, що другу половину цієї ж трикімнатної квартири успадкувала свекруха. У цій квартирі вони завжди
Особисто я, на місці чоловіка сестри, ще б і по губах їй дала, якби при мені мою маму так назвали. Але чоловік зажадав вибачень від дружини перед матір’ю. Або вибачається, або вони розлучаються. І Оксана вибрала другий варіант, вночі з дитиною на таксі до батьків приїхала. — Зять їй гроші на доньку переказує, – розповідала мама, – а зустрічатися Оксана ні йому, ні свасі з дівчинкою не дає
Живемо з молодшою сестрою одне від одного недалеко. Стосунки – так собі. Оксана завжди була собі на умі, занадто хитренька, перед батьками мене завжди підставляла. Відтоді ми виросли,
Нещастя переслідували її очевидно тому, що вона порушила закон природи. Вийшла заміж за двоюрідного брата. Так вийшло, що юною дівчинкою вона приїхала до бабусі в гості. У неї закохався двоюрідний брат Іван. Він був старший на три роки. Побачивши симпатичну міську дівчинку, яка нагадувала ангела з кучерявим білим волоссям і великими блакитними очима, він втратив спокій
Ліза йшла по глибокому снігу в село. Жодних слідів людей чи транспорту. Іноді вона сідала на сніг і плакала від утоми. У селі вона не була відтоді, як
— Як так? Звільнитися в нікуди? – жахнулася мама, – Ну хто так робить? Ні, це нікуди не годиться. Ідуть нормальні люди тільки кудись, а так, без чіткого плану… А сім’я? А дружина і дитина? Хто їх годуватиме й утримуватиме? А за квартиру платити як? Та банк у вас за дві секунди відбере все, варто тільки кілька місяців заборгувати. Ні, це зовсім не діло, щоб здоровий молодий мужик удома сидів
— Ось чого ти домагалася, питаю її, що хотіла? Зіпсувала стосунки з моїм чоловіком, мені нерви вимотала за ці тижні? Навіщо? – скаржиться подрузі Женя. — Ну так,
Викликати майстра зі зламування замків було не на часі, не псувати ж усім навколо свято, та й Ксенія навряд чи заспокоїться так швидко. Гриша вирішив, що раз не вийшло зробити сюрприз дружині, зробить його батькам. Вже вони точно зрадіють його несподіваному візиту і з ними він зможе відпочити душею і зануритися в добрі спогади про справжнє свято
Наближався Новий рік, і саме 31 грудня Григорію довелося затриматися на роботі, щоб дочекатися дзвінка іноземних партнерів щодо укладення контракту на наступний рік. Він нервово поглядав на годинник,
Виходило, що Оля нікому взагалі на цьому світі не була потрібна, тож моя мама не могла вчинити інакше. Розплатою за свавілля мами стало те, що батько поставив ультиматум: або він залишається, або Оля. Мама обрала Олю, залишившись розлученою жінкою, яка виховувала двох дітей. Трохи згодом мамі зустрівся гарний чоловік, який став для мене й Олі справжнім батьком, його не стало, коли Оля закінчувала школу, а мені було 13 років
— Що ж ти ніколи в гості не приїдеш? – дорікнула мені Оля телефоном, коли я їй зателефонувала, щоб привітати з іменинами, – Ти взагалі в Києві буваєш?
— Ну що, котяра? – сказав онук. – Заповіла мені бабця тебе добрим людям прилаштувати, а мені півцарства – халупу цю, тобто. Тож ти мені тут своїм лотком смердіти не будеш. Добрі люди в нас де? У селі. Ось туди й поїдеш. Там мишей ловити треба, хто-небудь тебе й забере. І онук бабусі Віри вперше в житті взяв Пушка в руки
“Слава Богу, відстав! Злякався і побіг додому”, – подумала Ольга. А Пушок сидів за кучугуром, втиснувшись у сніг у розпачі й тузі. Люди не взяли його. Не взяли…
Спочатку приходила і жахалася свекруха: кран ледве повертається, зламали, що я сестрі скажу? Люба з чоловіком мчали й терміново купували новий кран. Не допомагало, з інспекціями почала приходити не тільки свекруха, а й господиня квартири, причіпки сипалися одна за одною. — Ну ось, я до себе прийшла, а змушена навшпиньки ходити, ви спите до обіду, – незадоволювала тітка чоловіка. — А час на годиннику 9 ранку, субота, – згадує Любов. – Виповзаємо сонні зі спальні, а вона вже бурчить, що їй, господині, навіть чай не запропонували
— Все мені в провину поставив, і те, що ми іпотеку взяли, і те, що я дитину захотіла, і те, що він змушений тепер працювати на знос, –
Антоніна Михайлівна пам’ятала, як Олексій наступного дня після весілля тихо запитав у неї: — А можна я вас мамою буду називати? І Антоніна Михайлівна погодилася. Олексій не просто називав тещу мамою, він ставився до неї, як до матері. До того ж його рідна мати все ще була жива, але з нею хлопець спілкуватися не хотів, та й вона не горіла бажанням
Стукіт у двері пролунав у той момент, коли Антоніна Михайлівна готувала собі сніданок. Ще з вечора вона зробила сирники, а потім їх заморозила. А вранці, розігрівши, готувалася насолодитися
Залишилася Марина сама. Щоправда, знаючи себе, жінка розуміла – це ненадовго. Так і вийшло. Вона посумувала півроку, а коли витерла сльози, виявила, що навколо вже зібралася невелика команда залицяльників. До речі, навіть мама Марини свого часу дивувалася такій затребуваності дочки. — І що вони в тобі знаходять? Штабелями ж просто падають! Не красуня ти в мене, начебто… чи я чогось не розумію
— Ти ж мене не любила. Без любові за мене вийшла. Тепер кинеш, коли я захворів… — Не кину! – сказала Марина й обійняла Ігоря. – Ти найкращий

You cannot copy content of this page