— Катрусю! Там за тобою бабуся прийшла! – Катя виглянула в коридор і насупила брови – біля стіни стояла її мама. — Мамо, ну що ти приходиш по мене… Я й сама можу дійти, між іншим. Не маленька. – говорила Катя, сердито дивлячись на матір
«У подружок мами молоді й красиві, а в мене ні. Моя більше на бабусю схожа, прикро дуже…» — Катрусю! Там за тобою бабуся прийшла! – Катя виглянула в
Поки батька не було, за нами наглядав татів брат, дядько Коля. Мати, напевно, подобалася йому – він ніколи не говорив про це. Ніколи не приділяв їй особливих знаків уваги. Ми просто завжди могли на нього розраховувати
Наш з Марією батько поїхав кудись на заробітки, і пропав, коли я навчався у п’ятому класі, а сестра – у першому. Точніше, тоді він зник із кінцями. А
— А кому ще вірити, якщо не сестрі рідній, – хитає головою Софія Тимофіївна, – та в нашій рідні ніколи такого не водилося, позичали, віддавали, ніяких розписок не питали. Батьки нас виховували, що ми одне в одного – ближче немає. Та й раніше я Любі гроші давала, але вона завжди повертала
— Хто ж ще допоможе, як не рідна сестра – так і сказала, уявляєш, – розмовляє з близькою подругою Софія Тимофіївна, – це замість віддачі грошей! Від кого
— Ну і справи! Розповім сестрі, не повірить! Він же навіть сміття не виносив, чашку за собою помити – важко було! Свекруха про зятя ні слова доброго не сказала за все їхнє життя. Заробляв копійки, після роботи – диван, пінне і пульт від телека. Ось і всі його «чоловічі» обов’язки. Пузо відростив, жах. — Яке пузо! Стрункий, як тополька. Та я фотки зроблю і скину тобі
— Він з сестрою мого чоловіка був 14 років одружений, двоє дітей у них, – дві жінки гуляють і перемивають кісточки знайомим і знайомим знайомих, – ти мені
— Кохана, я думаю, що з іпотекою нам доведеться трохи почекати. Бачиш… на мені вже є одна іпотека. За моїми підрахунками, ще років 6 чи 7 я платитиму. Постараюся закрити її раніше. Ось тоді ми з тобою й іпотеку візьмемо, і про дітей задумаємося. Звичайно малюка можна й одразу, нам же є де жити, але важкувато доведеться в декреті. Я на сестру надивився, малюкові стільки всього треба
— Зустрічалися півтора року і зовсім не розмовляли про це, – засмучена Надія. – Зате тепер я – продумана і меркантильна, виявляється. — Остаточно весілля скасувала? – запитує
А минулого тижня виповнилося тридцять шість років їхнього сімейного життя. І найстрашніше, що тридцять сім, найімовірніше, вже не буде… Подумавши про це, Олена заплакала знову. Тепер уже тихо й гірко, ніби оплакуючи кінець їхньому щастю й коханню
— Олено, я йду, – прокашлявшись чужим, безбарвним голосом сказав Олег. — У гараж, чи що? – машинально буркнула Олена, побіжно глянувши на чоловіка. — Ні. Олено, я
А через деякий час Надія Василівна мимохідь натякнула, що в неї з’явився «молодий чоловік». — Наскільки молодий? – насупився Роман. Йому було досить дивно чути з її вуст фразу «мій хлопець». – Дуже молодий. Молодший за тебе, Рома. Але ж коханню в будь якому віці не заборониш зʼявитися, чи не так? – Надія Василівна немов спеціально провокувала нові запитання сина, щоб похвалитися. – Красивий, уважний, інтелігентний! Квіти дарує
— Алло, Рито, терміново приїжджай до мене! Я спізнююся на літак! Ти повинна мене відвезти, щоб я встигла, – дзвінок свекрухи застав зненацька. Рита якраз збиралася виїжджати на
— Мамо, хочеш знати правду? Слухай. У батька є інша жінка і у них скоро зʼявиться немовля. Я якось у вихідний простежив за ним, узяв мотоцикл у Олексія і їхав за ним. Усе зрозумів, а потім йому висловив. Думав, що він одумається, а він усе повторював мені: «не все так просто…». Мамо, ти не переживай, ми з Улянкою тебе не кинемо, і ми на твоєму боці, а він нехай іде
Вони були просто створені одне для одного. Красива, світловолоса з блакитними очима Даша і високий, темноволосий Єгор. Обидва вчилися в одній школі невеликого селища, вміли добре плавати, любили
Артем замовив двадцять п’ять бордових троянд. Букет мали принести в офіс зранку, на початку робочого дня, анонімно, але обов’язково з яскравою листівкою і написом на ній: «З 8 Березня від чоловіка, який любить тебе»
Багато хто намагається уникати службових романів, тому що рано чи пізно на роботі про нього стає відомо всім. Якщо так вийшло, що ваше особисте життя опинилося на очах
— Як тобі сьогодні мій борщ, Сергію? — Чудовий борщ, Галочко, приєднуйся, разом поїмо, – відповів Сергій Іванович. Анастасія Петрівна аж затремтіла від обурення. Невже права була її подруга? Увімкнувши все самовладання, на яке тільки була здатна, вона підійшла до веранди і з усмішкою запитала: — Може, і мені насипете тарілочку
Вийшов Сергій Іванович на пенсію – і занудьгував: сидить цілими днями на дивані біля телевізора і нічого не робить. — Я втомився за стільки років служби, хочу відпочити,

You cannot copy content of this page