Життєві історії

— Ой, а пригостити мені вас нічим, – розводить руками свекруха в суботу, – хіба що чайник поставлю, та бутерброди з вершковим маслом зроблю. — Мамо, – каже

—  Та щось мені мій старий телевізор більше подобався, а в цього і кольори не ті, і люди якісь товсті та присадкуваті, і голову задирати доводиться, щоб дивитися

Мені її заспокоювати ніколи, та й бажання немає. Мені її, скільки себе пам’ятаю, в приклад ставили, а тепер у Оксанки депресія? Ну, а я тут до чого? –

Учора мама попросила бабусю зводити нас із Вовкою в перукарню. — Обросли зовсім, – скуйовдила вона наші шевелюри. – Завтра сходіть. Тут недалеко. У сусідньому будинку. Завтра настало.

Священник відчитав, відпустив гріхи, закрив псалтир і… подивившись на відходячу у вічність добрим, сповненим любові поглядом, знехотя повернувся до неї спиною і тихо вийшов із кімнати. Старий, що

Я взагалі не просила, одразу говорила, що я з усіма проблемами впораюся сама, що мені не потрібна взагалі жодна допомога, – роздратовано каже подрузі Лія. Дитині Лії півтора

Чоловік з відрядження повернувся вже неабияк на взводі, з того, як він двері відчинив, а потім сопів, роззуваючись, я зрозуміла, що свекруха синові вже подзвонила і на мене

Таню вже виписали з малюком, вона вийшла на поріг лікарні. Дива не сталося. Батьки її не зустріли. Світило весняне сонце, вона загорнулася в куртку, що стала вільною, підхопила

Ти не розумієш просто, тут ми з тобою ніколи хороших грошей не заробимо. Треба їхати. Тут немає майбутнього, – каже мені чоловік із роздратуванням. Ми живемо в маленькому

Заміж я вийшла 6 років тому. Так уже вийшло, що жити перший час нам довелося в області, у моїх батьків, у них двокімнатна квартира, а я дитину чекала.