Головна

Життєві історії

— Хлопцю тридцять років! Хай живе хоч з Оксаною, хоч з ким. Нам з нею не спати, нам своє доживати треба. Йому що, бобилем вік вікувати біля нас? — Хіба я йому забороняла дівчат шукати? — знову в сльози Ганна. — А хто його виходив виглядати за ворота, тільки-но сонце сідало?! — підвищив голос Петро. — Він же окрім роботи нікуди не ходив, сидів коло твоєї спідниці, щоб ти не трусилася
Життєві історії 0
Два відра з колодязною водою відтягували руки так, що, здавалося, плечі ось-ось тріснуть. Оксана зупинилася біля хвіртки, важко дихаючи, і витерла тильним боком долоні мокрий від поту лоб.
— Та ну вас під три чорти з вашим графіком! — гаркнула Юля і з силою смикнула валізу за ручку. — Пішли, Тимку. Бабі на тебе начхати. До неї Павлусь приїжджає. — Мамо, я хочу до Біма-а-а! — заридав малий, впираючись ніжками в підлогу. — І до баби! — Нема в тебе баби, — холодно відрізала Юля. — І Біма теж нема
Життєві історії 0
Мій суботній ранок мав пахнути свіжозвареною кавою та спокоєм. Натомість я з усіх сил тримала оборону власної квартири, наче справжньої фортеці, вчепившись побілілими пальцями в дверну ручку. З
— Ти в мене гість п’ятничний. Він — суботній. А завтра ще й недільний прийде! — Ти… Та як ти… — задихаючись від люті, Льоша схопив її за комір льолі й рвонув на себе. — Я ж до тебе з усією душею! — Та здався ти мені! — огризнулася жінка, намагаючись відірвати його пальці. — Живеш на чужих харчах у Гальки, а до мене по ночах бігаєш. Про яку душу ти мелеш, телепню
Життєві історії 0
Кажуть, жіноче серце сліпе. А коли жінка вирішила, що цей чоловік — її останній шанс на щастя, вона вчепиться в нього мертвою хваткою. І триматиме міцно. Навіть якщо
— Ти ж дивись, не пробовкайся малому, що у вас в хаті вайфай є! І сама при ньому в інтернеті не сиди. А як дуже припече, то піднімайся на пагорб — там твій Водафон точно ловить. — Мамо, я щось не зрозуміла, а де наш Костя? — донька, вже перевдягнена в домашній халат і м’які капці, нечутно підійшла ззаду. — З дітьми грається. “Галя – нема вайфаю” його повела і з усіма познайомила
Життєві історії 0
— Чиї то приїхали? Марійчині діти, чи що? — пробурмотіла собі під ніс баба Галя, спираючись на старенький паркан. Вона жила сама. Дні тягнулися довго, хата стояла пусткою,
— Навіть не думайте витрачатися на подарунки! У мене повна хата всього. Краще купіть насіння квітів, хоч би й найдешевше, ви ж знаєте, як я люблю біля землі поратися. — Ой, Дарино, я в тому насінні нічого не тямлю, — відмахувалася молодша. І справді — не переймалася. Марина могла прийти на свято з порожніми руками, ще й засміятися з порога: — Ти ж сама казала нічого не купувати, от я і не купила
Життєві історії 0
Кажуть, віддаси людині всю душу, а їй виявиться потрібна лише твоя хата. Дарина в такі гіркі слова ніколи не вірила. Для неї родина завжди була святим, тим єдиним
— О, ти вже тут, старий кроте? — привітала його Тетяна, лускаючи насіння. — Знов, мабуть, усю ніч по чужих городах нишпорив? Слухай, не знаєш, у кого драбина є? Яблуню треба спиляти. — У Р-романа в сараї… — заїкаючись, тицьнув пальцем Микола. — Он, до речі, і він приїхав
Життєві історії 0
Дядько Микола, або як ми його позаочі називали — Микола Петрович, свято вірив, що він просто хазяйновитий і надзвичайно бережливий чоловік. А от сусіди по дачі чомусь вважали
Заходжу на кухню, а цей пан дістає з мого ж пакета хороший сир, вершкове масло, мастить собі здоровенну свіжу булку і наминає, запиваючи кавою, яку я ж і купила! В мене в голові наче щось клацнуло. Кажу йому в очі: — Хтось, я дивюся, не працює, але їсть за двох? А він навіть не поперхнувся, піднімає на мене очі й так нахабно: — А це не ваше діло, як ми живемо
Життєві історії 0
У мене серце просто розривається на шматки, коли уявляю, що моя дитина зараз десь там рахує копійки на хліб. Але я мусила це зробити. Мусила відрізати, як по
— Чула я, що ти заміж за Пашку зібралася. А сестра його, Лариска, якраз і була коханкою твого чоловіка. Я все знаю, в мене все місто ось тут! — вона стиснула кулак. У хаті повисла глуха тиша. Батько Віри першим оговтався: — Це справи давно минулих днів. Вітька вже пізно ділити. Краще забути
Життєві історії 0
Здавалося б, того вечора в домі Лариси пахло самим щастям. Стіл був щедро накритий різнобарвʼям страв, у духовці рум’янився пиріг із вишнями, а сама господиня, лагідно погладжуючи свій
— Мишу будеш? Панько сидів на даху сараю, наче та єгипетська статуя, і тихо муркотів, перетравлюючи вкрадену зі столу ковбасу. — Гав! — попередив його Філя. — Я ще не забув, як ти мені вчора носа подряпав! — Гостьове перемир’я! Гостьове перемир’я! — нявкнув кіт і м’яко сплигнув прямісінько на дах собачої будки
Життєві історії 0
«От уже дожився на старість… До власної будки треба городами пробиратися, як тому злодію!» Старий пес Філімон сердито бурчав під ніс, протискуючись крізь шпарину в паркані. Його кошлатий
— Я йому сказав, що ти тепер наша спільна мама, — тихо озвався Сашко, кліпаючи очима, щоб і собі не розревітися. — Не тільки моя. — Звісно, спільна, мої ви хороші, — жінка обійняла обох хлопчаків. — Нас тепер багато. Завжди одне за одним стоятимемо
Життєві історії 0
Повітря над річкою ніби застигло. Парувало так, що дихати було нічим, а з-за лісу вже сунула важка, чорна як смола хмара. На березі, надувшись одне на одного, сиділи

You cannot copy content of this page