— З будинком? То що з будинком? Згоріла вона, коли саме хата горіла. Пожежа серйозна тоді була. Ох! Таких мов полум’я я за все життя не бачив. А який будинок був! Який!
Трасою Київ-Рівне мчав автомобіль. У ньому їхали троє: батько, мати та син. Троє, але
“Невістка” брала з холодильника все, що хотіла, у нас так не заведено, я все розподіляю сама, тільки бутерброди дозволяла синові робити
Прочитала тут історію, як свекруха шкодує, що погано зустріла невістку. У мене схожа ситуація,
— Мама твоя, як би сказати… Я соромлюся твоєї матері… Ти пізня дитина. На весіллі будуть успішні, багаті люди, що скажуть? Давай, її на весіллі не буде. — А тобі не все одно? – незадоволено промовив він. – Це мама моя, я виріс без батька, тому ближче за неї в мене немає нікого, мені байдуже, хто що скаже
«Я соромлюся твоєї матері, давай, на весіллі її не буде»… — Давай скажемо, що
— Базарна ти моя, на господарів значить наймитуєшся, мерзнеш… роботи чи що немає? — А де вона зараз є? То скорочення, то зарплата копійчана… рада б піти хоч у хатню робітницю, хоч у куховарку, аби тільки в теплі, та нікуди поки що… може вам помічниця потрібна? Пельмені, холодець… усе смачно готую… — Мені жирне не можна. — Ну, тоді супчики, курка, печеня, каші, салати… прибрати можу
“А морозець добре так щипає щічки”, – подумав Анатолій Васильович, поспішаючи до машини, –
— Що там з вечерею? – увійшов Денис на кухню. — Готую. — Ясно. А я тут собі нову комп’ютерну гру купив, наша українська, – похвалився він. — І дорого коштує? — Та яка різниця, – відмахнувся чоловік. – За кредити і квартиру я заплатив. Тож, це вільні гроші. «Ось як, – подумала Саша. – Вільні». У неї такого поняття не було, а якщо і з’являлося щось, то вона поспішала порадувати близьких. А коли її хтось радував
Олександра поспішала додому, тримаючи в руках два пакети. Учора вона отримала зарплату і вирішила
Першим на стіл тарілку з гарячим борщем Олена поставила батькові сімейства. Швидко нарізала хліб, сало, подала доньці голівку часнику, щоб та допомогла його очистити. Дуже швидко на столі з’явилися й інші тарілки. Старший син, повторюючи за батьком, брав із тарілки шматок сірого хліба, вкривав його тоненькою скибочкою копченого сала і відправляв до рота, чергуючи з ложкою борщу. Головки часнику батько зі старшим сином швидко по черзі розібрали, залишивши блюдце порожнім
За столом довелося потіснитися. П’ятиметрова кухня вже не вміщала п’ятьох людей: двох дорослих і
— Ти йому в доньки годишся, він трохи молодший за твого батька, Алло. Може, пройде? – мати благально подивилася на неї. — Ти зла! А кажеш, що любиш! Чому ти не розумієш, що з ним я щаслива? — Щастя не тільки у величезному будинку і яхті. Щастя в іншому. Усе життя ж із цією людиною тобі жити. Дітей виховувати. — У нього є дорослий син. Йому тридцять. — Ну ось, він навіть старший за тебе. Онуки й діти одного віку будуть, – не відступала мати
— Доню, ну ти що? У тебе з математикою завжди добре було, рахувати вмієш.
— Худнути тобі треба, Валентино, худнути. Ну, ти така молода, ну, візьмись же ти нарешті за себе… А Валентина завжди відповідала: — Ой, дякую вам, Ніно Іванівно, мені хоч три бали поставте… А у нас у сім’ї всі такі по жіночій лінії — пампушки…
Над Валентиною в училищі посміювалися всі. На фізкультурі повна, пухка дівчина не могла ні
Галю на лижах Мирон побачив одразу, але не зрозумів, що вона на них між грядок ялозить. Стоїть собі сусідка в полуниці й нехай стоїть. Помітив, коли вона ноги стала переставляти, щоб у зворотний бік піти. Помітив, розреготався. Комічно виглядала серед зелені Галина в лижних черевиках на лижах. Взимку куди не йшло, зустрічав її Мирон на сільській дорозі, обожнює сусідка прогулянки зимовим лісом, але ось влітку. — Привіт, Мироне, – махнула Галя. – Чого смієшся? — Спортсменка ти, Галино, до зимового сезону влітку готуєшся, як подивлюся
— Ой, Мироне, давно я так не сміялася! – Валентина трималася за живіт, а
Мати Володимира, дійсно, маніпулювала сином, посилаючись на слабке здоров’я, користувалася будь-яким моментом, щоб викликати його до себе. Завжди з надривом, якнайшвидше. Володя часто ставив надумані прохання матері вище за прохання дружини, допомоги по дому або з дітьми. Не те щоб Тетяна була проти походів чоловіка до матері, ні. Але часом чоловік стояв перед вибором: догодити матері вкотре через дрібниці чи бути потрібним родині. І обирав матір
Дружина терпіла понад двадцять років те, що чоловік за кожним дзвінком до матері бігав,

You cannot copy content of this page