Тоді мені здавалося, що я зустріла чоловіка своєї мрії. Саме такого чоловіка я уявляла поряд із собою.
Мене навіть не збентежило те, що він удівець із трьома доньками — 17, 8 років та 1 рік. Я так у ньому була певна.
Зі старшими я відразу ж порозумілася, а з маленькою займалися його батьки. Ми зустрічалися 4 місяці (тепер я вже розумію, що дуже мало) і побралися.
Спочатку було все нормально, хоча я й дуже сумувала за домом (він з іншого міста, і ми поїхали до нього жити). Все почалося, можливо, з дрібниці, але все ж таки.
Я звикла до чистоти та порядку, тут же з цим не дружать. Гаразд, молодша, ще можна зрозуміти.
Але старшій дочці вже 17 років. Хлопця собі знайшла, а в кімнаті прибирати так і не навчилася.
Я тривалий час мовчала, хоча мене це дуже дратувало. Але коли я дізналася, що чекаю дитину, і мені стало важко (хоча чоловік мені дуже допомагав по дому) мій терпець урвався.
Я почала її змушувати щось робити, а не лежати на ліжку з телефоном. І тут почалися суперечки та скандали. І я стала поганою.
Чоловік був начебто і на моєму боці, але були й моменти, коли він почав принижувати мене, виправдовуючи її, він так і не зміг поставити її на місце. Бо дійшло до того, що вона потягла до мене руки.
А коли, під час скандалу, вона почала кричати, що не рада моїй дитині (я вже народила), вона мені взагалі остогидла. Дивитись на неї не можу.
Я боюся, що така історія може повторитись і з молодшою. Тут також є проблеми.
З чоловіком теж ми останнім часом не можемо порозумітися. Весь час сваримося.
Він мені дорікає, каже, що він прожив 17 років із покійною дружиною нормально, а зі мною не може, що річ у мені. Я ревную.
На ґрунті цих скандалів та його слів на мою адресу, я стала похмурою, дратівливою. Я не відчуваю задоволення у житті.
Він мене замкнув, я сиджу вдома з дітьми, далеко від своїх батьків, родичів, друзів, знайомих. Я дуже хочу налагодити стосунки, але не знаю як.
Я начебто і хочу з ним жити, але не так. І не знаю як?
Осінній вечір дихав прохолодою і тим особливим, терпким запахом палого листя, який завжди навіює легкий…
— Я просто завмерла, коли це почула. От скажи мені, як, ну як можна такому…
Кутками в нашому селищі плітки розлітаються швидше, ніж вітер. Того ранку, коли Алла йшла вулицею…
На двадцять п’ятому році нашого шлюбу Дмитро, ліниво длубаючись виделкою у святковому салаті, раптом відсунув…
На кухні пахло завареною кавою та яблучним пирогом, але розмова геть не клеїлася. Моя кума…
Тетяна не спілкувалася зі своєю колишньою найліпшою подругою Галею Карпенко цілих п’ять років. Розсварилися вони…