Саша не дуже вірила в цю ідею, але вони з Людмилкою створили акаунт на сайті знайомств, де розписали свою ідею. У винагороду обіцяли або безперешкодно бачитися з дитиною і повноцінно брати участь у вихованні без замаху на гаманець і серце чоловіка (може ж і чоловік мати потребу в дитині, але не мати бажання пов’язувати себе узами шлюбу), або, якщо дитина йому, навпаки, не потрібна, відсутність будь-яких претензій плюс щедру матеріальну винагороду
Саша була відверто негарна: висока, з широкими плечима і довгими руками, безбарвними бровами і великим носом. Спочатку вона намагалася крутити кучері зі свого рідкого волосся і вбиратися в
Дачу вони купили, але взимку, просто напередодні Нового року, чоловік пішов від неї до своєї аспірантки Аліни. Женя не особливо здивувалася, давно вже підозрювала, що не просто так він став на роботі так засиджуватися. Було гірко, прикро, але соплі розводити Женя ніколи не любила, загартувалася ще в дитинстві, коли зростала без батька на околиці міста, з мамою, яка вічно працювала і не мала нікого за неї заступитися. Тому посумувавши кілька місяців, вона вирішила перенаправити свою енергію в інше русло і зайнялася дачею
— Ми з вами не зустрічалися раніше? Євгенія вже кілька днів придивлялася до Олександра, намагаючись зрозуміти, де вона раніше бачила ці пронизливі яскраві очі. Сам він був непоказний:
— Свето, ти б частіше навідувалася, а то Веронічка мене мамою кличе. — А ти про мене нагадуй частіше, кажи, що мама в місті. — Так домовлялися ж на якийсь час, їй у садочок вже пора… — Люся, – Света ставала одразу плаксивою, на гарному обличчі з’являлася печаль і образа, – я зараз гарую, як коняка, мені місце заступника начальника відділу «світить», не можу ж упустити. Уяви, допізна працюю, коли Веронічкою займатися. А грошей я дам, щойно премію отримаю
Місцеві бабці з цікавістю поглядали у вікна, і проводжали поглядом молоду дівчину, яка несла на руках немовля. Висока молода жінка сплеснула руками й побігла назустріч: — Звідки ти,
— З тобою, мій милий, добре, але немає перспективи. Я виходжу заміж. За столичного чоловіка, – оголосила Томочка здивованому Саші. — Як? Коли ти встигла? І чому я нічого не знав? – мало не кричав Сашко, – я кинув через тебе прекрасну дружину, втратив бізнес, а ти наставила мені роги? — Тихіше, тихіше, без пафосу, вгамуйся. А з чого ти взяв, що я збиралася за тебе заміж? Ми були тільки коханцями. Мова про сім’ю в нас ніколи не стояла… – почала Тома
Подружилися дві молоді сімейні пари. Жили вони в одному під’їзді. Тамара вийшла заміж за свого давнього залицяльника Івана з третього поверху. Вона втекла від своєї мами з першого
— Одних “аліментів” Наталя, бувало, отримувала по тисячі доларів на місяць, а бувало і більше, і це ще в той час, – згадує Маргарита Олексіївна. – Вже як я їй говорила, що треба збирати, відкладати. Та вона спокійно могла квартиру двокімнатну купити, відкласти Саші на освіту. Але ні, мене ніхто не слухав. Усі гроші розтрачувала, як виявилося, в нуль. Хоча мені брехала, що збирає, та ще й огризалася постійно: не лізь, не твоя справа
— Я прекрасно розумію невдоволення моїх колишніх зятя і свахи, – роздратовано каже Маргарита Олексіївна. – І доньці я не раз висловлювала невдоволення тим, як вона витрачає. —
— Міра, ну як так можна, – не витримала Любов Олексіївна одного разу, забігши в гості в п’ятницю ввечері. – Ну тут же дитина в тебе ходить, повзає, усе чіпає, до рота все тягне. Підлога липка, плита засмічена, вікна востаннє милися ще до того як ви заїхали сюди, як і унітаз, напевно. Тобі самій не гидко хіба? Ремонт ремонтом, але чистоту в будинку, де дитина живе, можна ж навести! І раптово замість звичайних невісткових виправдань, свекруха спочатку побачила злісний погляд Мирослави, а потім почула те, чого зовсім не могла очікувати
— Скільки живуть, стільки в них цей бардак, – каже Любов Олексіївна. – Але моє терпіння до кінця підійшло, не приберуть до кінця місяця – на вихід. —
— Щоб забезпечити вам солодке життя, я живу зі старою матір’ю, доглядаю за нею, терплю незручності! – маму явно понесло. – Знаєш що, а йдіть ви до біса! Звільняйте квартиру, досить. Легше її здати, ніж так. Ми домовлялися, ти не виконала умову. Усе, я так вирішила. Мої проблеми вас не хвилюють, але й твої мені теж по барабану в такому разі. Можливо, справа б утряслася якось, але крики тещі чув чоловік. І він дружині скомандував: ідемо, звільняємо квартиру, яка різниця, віддаємо майже як за орендовану, раз затримали, а теща волає нестямно
Два роки не спілкуємося вже, вона онуку і не бачила навіть, образилася на нас дуже сильно просто, – засмучена Вікторія. – Але я теж не вважала за потрібне
— У тебе прямо все якось не типово, – хитає головою подруга, – зазвичай невістка терпіти не може дочку свекрухи, вважаючи, що рідній доньці мама чоловіка дає більше, сидить з онуками частіше. А в тебе ідилія повна, а ти незадоволена? — А як бути задоволеною? – розводить руками Ольга Дмитрівна, – Я свою дочку добре знаю, вона далеко не подарунок, а тепер і зовсім – розлучилася, живе розкошуючи. І що? Вона до невістки приліпилася, а та й рада дружити. Тільки різниця між ними суттєва, у доньки чоловіка вже немає. А я не хочу, щоб син розлучався
Приведуть тепер обидві мені дітей і займаються одна одною, я вважаю, що ні до чого хорошого така тісна дружба не приведе, – вважає Ольга Дмитрівна, – одна вже
У гуртожитку Сергія не виявилося, здивований однокурсник дав засмученим батькам адресу сина, де й жив Сергій, а ще його дружина Валентина та її маленький, 3-х річний син Іван. — Валя старша за сина на 6 років, вони квартиру винаймали тоді, – пояснює Тетяна Павлівна, – ми і сторопіли, і засмутилися: єдиний син про одруження не сказав. Але подивилися, як вони живуть – сльози. Валя не працювала, бо хлопчик хворів постійно, у хаті – нічого немає. Сергійко підробляв, але що там його стипендія і підробітки
Ой, так і живемо: молодший Микитка до нас приїжджає зрідка, а старшого Івана нещодавно в магазині зустріли, то повз пройшов, вдав, що не впізнає нас із дідом, –
— Інший раз бутерброди з собою і бігом-бігом на метро, каву дорогою купуємо, – розповідає Лариса, – темп життя у нас швидкий. В обід удома нікого немає, і чоловік, і я їмо в корпоративних їдальнях, супами і борщами я займаюся тільки, коли донька хворіє, і у вихідні. Вечеряємо всі разом, але в доньки – сирки, а в нас найчастіше щось швидке: сосиски, пельмені, макарони. Можемо й піцу замовити. Таке харчування всіх у родині влаштовувало
— Приїхала раз за 5 років, одразу почала свої права качати, – обурюється Лариса, – я, як знала, що як тільки ми переїдемо, так у свекрухи буде шикарний

You cannot copy content of this page