— Спочатку пробувала було відкрутитися, кричала, що не брала нічого, а потім зізналася: «Так, взяла. Я думала, що це мої гроші, накопичені з пенсії, яку я за батька отримую». Уявляєш? І сказала тут же, що грошей уже немає. — А що ж, нічого нового ні в неї, ні на ній мати не помітила? Куди дівчисько такі грошики поділа? І чому взяла без дозволу? – ставить запитання Ользі Сергіївні подруга
— Хто взагалі міг подумати, що таке буває! Ніколи в нас у сім’ї такого не водилося, – обурюється Ольга Сергіївна. – А тепер Люба розводить руками: грошей немає,
— Ох, Наталю, і не пощастило ж тобі з матір’ю! Вертихвістка скажена вона, ось що! І татусь у тебе такий самий! Що одному, що іншому – гулянки тільки й потрібні! А що літечко коротке – про те їм і знати не хочеться! Та й минуло вже воно! Дитя по двору бігає, а їм все одно – волю подавай! Я, ось, що тобі скажу, Наташко! Просися до тітки! Нехай Нінка тебе забере! У неї хоч сита будеш! А якщо з батьком залишишся, то нічого доброго на тебе не чекає! Так і знай! У нього будинків – як у зайця теремів! Він уже, он, нову сім’ю собі пригледів! А тебе куди? Його коханка тебе не прийме. У неї своїх – семеро по лавках! Зайвий рот ні до чого! Зрозуміла
— А Наталка вже знає? – голос бабусі був сповнений невдоволення і прихованої погрози. — Ні. Не говорили їй нічого. Навіщо дитині такі подробиці? – голос Ніни, сестри
— Нормально це? – обурюється Алла. – Я або чоловік зриваємося з роботи, біжимо бабусю перевіряти, у тієї, звісно, тиск під 200, але він і зранку був такий, а рідна дочка поїхала на дачу до подружки кріп від бур’янів прополювати? Бабуся на дочку лається, але та своєї провини не визнає: у тебе ж онук недалеко, його дружина недалеко, телефон у тебе є, що мені, сидіти за руку тебе тримати чи що. Світлана, її проблеми, діти й онуки в мами чоловіка Алли тепер не сходять із язика
— Я – взагалі чужа людина, – каже Алла. – Я до себе ніякої уваги й не вимагаю, але свекруха і на сина забиває, і на онука, і
— Зачекай, а гроші в тебе звідки? Ніно… – сплеснула руками Марія, – задарма ж вони не віддадуть зовсім. І потім на корми треба буде витрачатися. Альта хворіла в них останнім часом, і навіть ветеринар вважає її безперспективною, шістнадцять років їй уже. Подумай… — А мені на ній не орати. Будемо ми разом вік доживати, по полях гуляти, роботою я її не замаю, – усміхнулася Ніна, – а гроші?
Степан Ілліч ішов до будинку, опустивши голову. Навіть здалеку було видно, що пенсіонер чимось стурбований. — Ти, що Ілліч? – не витримала Ніна Андріївна, його сусідка, яка поливала
— Ну що, татку? Як справи? – запитувала Галя, повертаючись із роботи. — Усе чудово. Я тут картоплі зварив і курку посмажив. Сідай вечеряти, Галочко. Кісточки складай ось у цю миску. Вони підуть для Фокса… – дбайливо говорив батько, сідаючи до столу у великому будинку. — Господи, як добре… Уже й не пам’ятаю, щоб про мене хтось піклувався. Оце так… – протягнула Галя після вечері й обійняла батька
Павло Іванович довго не міг отямитися після того, як втратив дружину. І тільки коли завів собаку за порадою товариша, життя стало трохи веселішим і активнішим. Фокс, так назвав
– Власне, вона і поступилася нам у ціні всього на 100 тисяч, напираючи на те, що нам залишаються пралка, кухня, дещо з меблів. Тільки телевізор і мікрохвильовку хотіла забрати. І договір ми складали з урахуванням усіх цих речей і даючи кузену чоловіка місяць на передачу квартири після того, як уже ми станемо власниками. Вони ж нам казали, що щойно гроші від нас отримають, то одразу й куплять, і речі вивезе тітка, мовляв, їх продавці чекають. А місяць це так – про всяк випадок
Взяли й виламали замок наш, поставили свій, частину речей із квартири просто на сходовий майданчик виставили, а за решту речей, вже як ми їх тільки не просили, але
За столом уже сидів тато і намагався згорнути млинець, густо намазаний сметаною і варенням. — Ось млинець, – бурчав тато, сметана і варення капали на тарілку, а він намагався відкусити то з одного, то з іншого боку. — А сосиски є? – Аня з дитинства любила сосиску в млинець загорнути. При слові «сосиска» почувся стукіт кігтів по ламінанту і в кухню влетів їхній песик Джек. Зазвичай у таких випадках із песиком Джеком вбігав і кіт Тихон. Але кіт ось уже місяць, як пропав на дачі
Увесь робочий тиждень світило яскраве сонце. Але в п’ятницю похолодало, небо затягнуло хмарами і пішов дощ. І Петренки вирішили цими вихідними на дачу не їхати – жовтень уже
Ким її тільки не називали: і Шапокляк, і Штукатурка, але врешті-решт зупинилися на найочевиднішому – Калоша. Адже Люба ніколи не розлучалася зі своїми червоними не вбитими калошами, а Калошею прозвали її на старий манер. Про кличку цю знали всі від малого до великого: і сусіди, і діти, і чоловік, але тільки не сама Люба. В очі Любу нікому не хотілося ображати грубо, адже була вона жінкою доброю, простою, нехай і з дивацтвами, тому й прощалися їй папуаські крайнощі
— Ну і куди ти так виряджаєшся, га, матір? — Тобі подобається? – осяялася Люба посмішкою. — А то! Усі кутюр’є вже ридають від заздрості разом зі мною.
— Ти сестру свою наймаєш для того, щоб просто «легально» їй грошима допомагати, вважаєш, що мій син багато заробляє чи що? Ну як це так, ти в декреті, а з дитиною буде сидіти ще хтось? Яка няня? У жебраків слуг немає. Ах, ви не жебраки? Тоді, вибачте, чому ви живете в моїй квартирі, а не у своїй? Ти по подружках бігати зібралася, серіалів надивилася про багатих
Віта – молода мама, доньці молодої жінки лише півроку. Нещодавно Віта домовилася з двоюрідною сестрою про те, що та приходитиме на півдня тричі на тиждень. І не просто
Сьогодні йому знову наснилася мати. Вона стоїть у палісаднику біля куща з багряними ароматними вишнями під вікном їхнього невеликого сільського будинку. Ситцева сукня в синю квітку підв’язана фартухом, посивіле завчасно волосся акуратно прибране під білу хустку. Вона мовчки дивиться на сина очима, сповненими тепла, ніжності та надії. «Докорів і тільки докорів. Ось чого я гідний. А не цього погляду» – прокинувшись, подумав Борис
— Так, об одинадцятій у мене манікюр, щоб час не витрачати, а ти поки заскочи в магазин, купи сонцезахисний крем. Тільки обов’язково фактор 50+. У нас з Вікою

You cannot copy content of this page