Головна

Selena

— Руки кажеш старі? Так я й сама не молода, Рито. 55 років мені на тижні виповниться, не забула? Та все життя я працюю цими самими руками. Тому що по іншому не вмію. — Не вмієш, так навчися! Що таке 55, Наталко? Та життя ж тільки починається! Кинь ти ці свої морозилки, котлети з пельменями! Кинь свої ці миски та склянки, кинь глину свою, припиняй по полях та справах скакати, та по ярмарках бігати! Адже й справді, не дівчинка вже. Займися собою нарешті
Життєві історії 0
— Ну ні вже Наталю, так, як ви живете зараз уже ніхто не живе. Це минуле століття якесь. — Це чому минуле століття? Чим ми погано живемо, Рито?
У лісі вже майже стемніло, озеро поблискувало, відбиваючи місячне світло, що падало з неба, тому біля річки було трохи світліше, ніж у глибині лісу. Багаття майже згасло. — А я й не помітила, як настав вечір, – задумливо промовила Віра
Життєві історії 0
— Вибач, Вірочко, я не хотів… – зніяковіло промовив Дмитро, коли все закінчилося. — Таки й не хотів? – хитро примружилася вона, – Тобто, це я тебе змусила?
Із Жені й справді виросла хороша людина, всебічно розвинена і талановита. Вона закінчила школу із золотою медаллю і вступила до престижного інституту. Перший і другий курс Євгенія провчилася добре, була поглинута процесом навчання і жодних проблем батькам не доставляла. На третьому курсі вона раптово закохалася. Все б нічого, але «предмет» її любовного захоплення звали Рафаель, і був цей хлопець родом з Африки
Життєві історії 0
Євгенія була пізньою дитиною в сім’ї, вона зʼявилася на світ, коли її матусі було вже тридцять сім років. До появи у сімʼї цієї милої дівчинки, обзавестися дітьми у
Жінку з губами-пельменями звали Мілана. Найімовірніше, Людка, але з такою зовнішністю бути Людкою, звісно, неможливо. Дочку Мілани звали відповідно: Аврора. Ніні не було чим крити: дітей вони назвали за заповітами дідів – Колею, Сашком, Марією та Ігорем. Цього року до школи йшли середні, двійнята Сашко і Марійка, і, судячи з усього, вчитися в цьому класі буде непросто
Життєві історії 0
Ніна дивилася на величезні, як пельмені, губи співрозмовниці, але думала не про них, а про те, що куплені влітку туфлі стали малі синові, а на нові грошей немає.
— Ось подарунок, так подарунок. Це тобі не зрізаний букет, який зів’яне через три-чотири дні, і на смітник. Ці квіти тішитимуть твою Катю довгі роки. Вони тільки на зиму «засинають», листочки засихають поступово і квіточка під ліжком або в коморі чекає нової весни. Ну, що ж ти стоїш? Бери подарунок і вперед
Життєві історії 0
Олексій прийшов з двору додому сумний. Він сів у передпокої на стілець і зітхнув. — Що сталося? – поцікавилася бабуся, – чи не захворів ти? — Ніі… –
— Я ж тобі не мама, Анюто, мама в тебе одна, і ти її пам’ятай, не забувай. Поки пам’ятаєш – вона живе, пам’ять про неї живе, зрозуміла? А ось другом тобі стати можу, якщо дозволиш. Поки ти ще не дуже велика, а потім зрозумієш, що добре, коли є в кого запитати щось по-нашому, по-жіночому
Життєві історії 0
— Ганнусю, ти всі свої речі зібрала? – сусідка, тітка Зіна, зайшла в кімнату, де на ліжку сиділа Аня. – Готова? До чого вона готова? Жити без мами?
— Донька в тебе й справді гарна, але не думай засиджуватися. Треба знову заміж виходити, поки молода, симпатична… – радила подруга. — Ну, вже ні, – відповідала Віра, – спасибі, наплакалася я, натерпілася, наслухалася на свою адресу багато поганого… Не переношу більше на дух чоловʼяг. Від них одні страждання тільки
Життєві історії 0
Магазин, де працювала Вірочка, стояв у центрі селища міського типу в Сумській області. Неподалік розташовувався гуртожиток місцевого училища, звідки іноді приходили студенти за цукерками, шоколадом, пряниками і напоями,
— Ти, Олю, серце сім’ї. До тебе всі потягнуться, коли мене не стане. — Мамо! — Не сперечайся зі мною, слухай! І запам’ятовуй! Я маю бути впевнена, що молодші не залишаться самі в цьому житті. Страшне воно. Ніколи не знаєш, чого очікувати. Іноді так вдарить, що як дихати забудеш враз. І тільки й сили, що в тих, хто поруч. Думаєш, витримала б я, коли батька не стало, якби не тітки ваші, та не сусіди? Ні! Ними й дихала. Трималася. Поки люди поруч є – все легше. А вже якщо це рідні люди – тут і обрізані крила відростуть
Життєві історії 0
— А дім батьків ділити не будемо! Він – мій! – Михайло встав. Стиснувши кулаки, він обперся ними об стіл і навис над сестрами і братом. – Сперечатися
— Ти на себе в дзеркало подивися! Миша сіра! Ти реально не зрозуміла, що мати тоді спеціально нас звела? Та їй розповіли, що ти дівчинка-сирота з житлом, ось вона мене до тебе і підіслала. — Якби не квартира, я б на тебе й не глянув! – виклав усю правду Олексій. – Значить, так. Половину цієї квартири я при розлученні зажадаю собі
Життєві історії 0
— Яку частку? Ця квартира мені від батьків дісталася ще до знайомства з вашим сином, – дивувалася Олена. — Таку частку! Ремонт хто в тебе тут робив? Олексій
— Не ходи ти до нього більше, не раджу спілкуватися… Помітила, що він дивний? Давно дуже один живе, і ні з ким не спілкується майже. Двох слів від нього не доб’єшся, а з тобою аж сам заговорив. Треба ж… — А чому не спілкуватися? Він що – чаклун? – жартома запитала Катя і засміялася. — Ось так і є, дівчинко. Тож обережніше. Не раджу, – наполягала баба Зіна
Життєві історії 0
Катя, студентка випускного курсу художнього училища, приїхала влітку погостювати в село до бабусі її подруги. Липень стояв спекотний і сонячний, і дівчині хотілося надихатися свіжим повітрям, написати якомога

You cannot copy content of this page