Selena

Лідія Петрівна була сама не своя після тривалої хвороби чоловіка і його відходу в інший світ. Донька навіть переїхала до матері разом з онуком, щоб підтримати її перший

Зою Василівну в селі вважали майже психологом. Колишня вчителька української мови та літератури була вже на пенсії, але продовжувала активно спілкуватися з односельцями, особливо з сусідками. Трохи знадобиться

Марина в засмучених почуттях їхала трасою в напрямку їхньої дачі під Києвом. Чергова невдала спроба налагодити з Ігорем стосунки вибила дівчину з сил. — Не зʼявись вродливою, а

— От і що мені з онуком робити? – скаржилася баба Шура своїй сусідці Микитівні, – усі молоді хлопці давно на танці бігають, із дівками гуляють, а мій

Федька навчався із Сергієм в одному класі сільської школи. Клас був невеликий, усі дружили. Але після навчання Сергій вступив до міського технікуму, а Федір залишився працювати в колгоспі.

— Вона вважає, що раз у нас однаково дітей немає, то треба допомагати хоч якимсь, “хоч якісь” – це, природно, діти її доньки, – розповідає Інна, – і

— Так і сказав, прямим текстом. Ні, натяки, звісно, були з його боку й раніше, але такі, обережні, мовляв, треба робити кар’єру, прагнути розвиватися, – розповідає Анна. —

П’ять років тому я виходила заміж. З майбутнім чоловіком знали одне одного давно, зустрічалися майже 2 роки. Рішення було обдуманим, зваженим. Весілля вирішили влаштувати невелике, покликати найближчих. До

— Відчепіться від мене! Відчепіться всі! Нічого не хочу і нічого мені від вас не треба! Я сама все вирішу! – кричала їй в обличчя донька, ковтаючи злі

— Михайле, мама дзвонила. Вона взяла квитки на поїзд, тому нам треба їх з братом розмістити… Ти зможеш заїхати в магазин? – Юля запитально подивилася на чоловіка. Михайло