— Ми не винні, що закохалися одне в одного, — запевняв її Дмитро, наче відмахуючись від провини. — Не треба було від’їжджати так надовго. Катерина не пробачила ні Дмитра, ні подругу. Вона не вимовила ані слова: просто зібрала свої речі й поїхала. І вони не спілкувалися довгих двадцять років
Коли Віра запрошувала Катерину в гості, вона плекала надію повернути втрачену дружбу, а не розтрощити життя і кар’єру єдиного сина. Хто б міг подумати, що старі стежки можуть
— Хочу привітати тебе. Я сьогодні була в жіночій консультації. Шість тижнів. Скоро ти станеш батьком нашої другого дитини.  Степан здивовано подивився на дружину: — Ти збожеволіла! Я не хочу! Нам одного сина вистачить! Озирнися навколо, яке життя важке, а ти придумала другу дитину
Пізній вечір п’ятниці. Сина Тимка Олена відправила спати, хоч він і опирався, адже завтра ж не до школи. Чоловік Степан дивився телевізор і задрімав на дивані. Олена вимкнула
— Ну, як твої справи, двічі бабусю? — з порога усміхався Єгор Сергійович, — вся в бігах, у турботах… Так, не дожив мій син до весіль дочок. Але й не думав, напевно, що твої улюблені дівчатка так тебе ображати стануть. — Та що ти таке кажеш? З’їхав з глузду зовсім, чи що, Сергійович? — замахала руками Надя, — у нас все добре
Надія Іванівна була щаслива у шлюбі. Жили вони з чоловіком мирно й спокійно, виховували двох дочок. Та в одну мить усе змінилося, коли чоловік не пережив чергового погіршення
— Привіт, імениннице! — радісно вигукнула Марина, почувши в слухавці слабке «алло?» давньої подруги, — з ювілеєм тебе! 50 років — не жарт! Життєвого досвіду вагон і ще пів життя попереду! Радості тобі! Щастя! Здоров’я
— Привіт, імениннице! — радісно вигукнула Марина, почувши в слухавці слабке «алло?» давньої подруги, — з ювілеєм тебе! 50 років — не жарт! Життєвого досвіду вагон і ще
Наближалася ніч, а мати так і спала. Оленці здався підозрілим її довгий сон. Вона підійшла до неї, торкнула за плече й зрозуміла, що мати вже ніколи не прокинеться. Всіма скорботними клопотами займалася тітка Галина. Оленка не плакала, їй стало легше без матері. Щоправда, вона про це нікому не говорила
Оленка повернулася з коледжу. Вчилася вона на перукаря. Мати спала на дивані, відвернувшись до стіни. У кімнаті на накритому столі безлад, а вона ж учора ввечері перемила весь
— Там одкровення, фантазії різні. Я думала, що такою дурницею хлопці страждають у підлітковому віці, а виявляється, ні. Дорослі сімейні чоловіки теж, виявляється, страждають. Пише про свою колегу. Детально. Як вона виглядає, як усміхається, як він уявляє… ну, всяке. Прямо розписує
Життя Алли останніми днями перевернулося догори дном. Вона вважала свій шлюб міцним і надійним, а тут… І начебто не зрада, а жити як раніше вже не виходить. —
Досі до них, як приїдеш, у них і фіранки висять мамчині, і каструлі її на кухні, і білизна постільна нова, що мати берегла, Галя собі залишила, все в хід пішло. — Буду я ще витрачатися, не викидати ж нове, — бурчить Галя, — Еге, багатство залишила, ганчірки та каструлі, та будинок старий
Коли Наталка зібралася заміж за парубка з села, батьки її спершу намагалися відмовити. — Наталочко, Вітя нам навіть симпатичний, але ви з ним такі різні, ти не зможеш
— І взагалі, знаєш, Анатолію, я завжди ціную в людях доброту і людяність, незважаючи на успіхи і кар’єрний ріст. А ти, виявляється, молодець, не забуваєш коріння, це важливо. Та й я ось, бачиш, теж не чужий своїм стареньким, ходімо, відвідаємо їх разом, а то лежать тут, мабуть, синів чекають
Анатолій Іванович сидів на важливому засіданні у директора, коли йому раптом зателефонували з незнайомого номера. Він скинув дзвінок, але йому наполегливо передзвонили, довелося вибачитися і вийти в коридор.
— Ти дарма не сподівайся, вони люди багаті, міські, вони за тебе Даринку нізащо не віддадуть! Заберуть і відговорять, та й що їй тут у селі робити? — дивлячись на свого онука Левка, знову бурчала бабуся. — Та годі, ба, зараз часи зовсім інші. Це раніше так було, а зараз ніхто не дивиться, звідки ти, міський чи із села
Знову онука з сусідською Даринкою бачили, ходить такий щасливий, а в бабусі за нього душа болить. Поїде Даринка, а він сумуватиме, ніяк не хоче зрозуміти, що така дівчина
— Ти чий? — з подивом запитала Ксенія, — і чому носиш мені квіти? — Я нічий, я мамин і татів, — усміхнувся хлопчик років семи, — а квіти наші, з палісадника. Валерка заплатив мені, на цукерки грошей дав і велів приносити. Та я й не один ношу. Ще й Сергійко, мій друг носить, і Олексій
Усе селище облетіла новина: приїхала нова фельдшерка, і їхній фельдшерсько-акушерський пункт знову продовжить роботу. Новою працівницею виявилася струнка дівчина, випускниця медичного коледжу, яка приїхала працювати за розподілом щонайменше

You cannot copy content of this page