Головна

Selena

— Леро, – у мою спальню засунулася голова бабусі Христини, – а в тебе вінчик є? Я оладки Христиночці посмажити прийшла. Я була розлючена: ночувати онуку мама Микити залишити в себе не могла, а притягнутися так рано через половину міста, щоб посмажити оладки й погратися з моїми нервами – легко
Життєві історії 0
Ми з Микитою зустрічалися. Рік уже живемо разом. Ми не розписані. А навіщо? У мене є досвід сімейного життя, у Микити – теж. Мені 33 роки, з нами
Після обіду Стас прийшов додому з величезним букетом бордових хризантем, у тон до його краватки, й повідомив Світлані, що його прийняли у фірму. А ще синочок пообіцяв їй, що вони обов’язково поїдуть до моря, адже вона ніколи не була на морі
Життєві історії 0
— А Федько, виявляється, глибоко одружений… — зітхнула Світланка, сидячи на лавці в сквері й стискаючи в кишені направлення на переривання. Сусідки по кімнаті в гуртожитку їй заздрили,
— Ми ж свекрусі й грошей підкидали, то на одежу, то ще на щось, бо пенсія в неї зовсім малесенька, — розповідає молода жінка. – Хоча, по правді сказати, їла вона з семи днів не менше п’яти в нас
Життєві історії 0
Оксана наша, бідолаха, з другого декрету на роботу вискочила раненько, донечці всього півтора рочки було. А є ж у них іще синок, Олежик, йому вже шість, то той
— Поклич тата вечеряти. Скажи татові, щоб він тобі допоміг із математикою, мені ніколи. Спитай у тата, чи можна тобі піти гуляти. — Ну який він, до дідька, тато? — Любов Тимофіївна аж злістю захлинається. — Видно ж, що тепла у стосунках немає, не було і не буде. Я взагалі вважаю, що роки треба з вітчимом прожити, перш ніж він заслужить слово «тато»
Життєві історії 0
— Я ледь не зомліла, коли вперше це почула, – обурюється Любов Тимофіївна, розмовляючи з подругою. – Кажу їй: «Валю, ти що, з глузду з’їхала?» А вона у
Марія Семенівна ганяла курей у дворі, що знову розкопали під курником лаз, як біля воріт зупинилася машина. Сигнал автівки весело привітався двічі й затих. Марія Семенівна підійшла до воріт ближче. “Ба. Юрко. На своєму автомобілі завітав. Катерина за кермом”
Життєві історії 0
— Доброго ранку, Семенівно. Що це ти хвіртку підперла, мене чекаєш? — Що на тебе чекати, інші справи є. Ось курку загубила, строката така… не бачила? — Ні.
— Чуєш, може, худнути почнемо, — запропонувала вона, — а то мій уже дорікає. Орися теж зайвими кілограмами стурбована, але не так щоб дуже, але є мрія… а то он по телевізору такі красуні крутяться, за віком-то вже пенсіонерки, а якщо ззаду подивитися, то дівчатка їй-Богу. — А як? — питає Орися. — Я вже крем пробувала, що привозили
Життєві історії 0
Борис Семенович Загребельний, свіжовиголений пенсіонер, з’явився перед вербівчанами як новоспечений мешканець. Швидко обжився й познайомився з усіма. Він у цьому селі Вербівка хатинку купив. З’явилися в нього й
Рита з вдячністю подивилася на телефонну слухавку, з якої все ще линув лагідний голос свекрухи. Та вже розмірковувала про те, чим нагодує онуків – і супчиком, і рисом із котлетками, а Риті не доведеться морочитися з вечерею й стрімголов нестися додому після роботи, змучена й голодна
Життєві історії 0
Рита з нетерпінням поглядала на годинник, чекаючи, коли ж нарешті закінчиться цей довгий робочий день. Стрілки годинника, наче навмисне, повзли дуже повільно, ніби випробовували терпіння молодої жінки, яка
– Ти тільки зовнішнє бачиш, а глибини не розумієш! Так, квартира в нас шикарна, в престижному будинку, поліпшений проєкт, три кімнати! В одній ми з Вадимом, в іншій, дитячій — Артемчик. А в найбільшій — господиня всієї цієї пишноти, свекрушенька моя, Дарія Євгенівна, керівник і натхненник наших перемог
Життєві історії 0
— Ох же, класно тобі, Оленко, живеш, як у раю! — Ніна зітхнула заздрісно, розмішуючи в чашці дорогу каву. – Усе в тебе є, і хата класна, і
Високий чоловік у довгому плащі з капюшоном повільно рухався повз сарай до будинку, човгаючи ногами. Він ішов упевнено, високо піднявши голову, немов господар, який знає кожен камінчик під ногами. Підійшовши до ґанку, незнайомець зупинився і постояв, наче роздумував, чи варто йому заходити до хати, а потім рішуче простягнув руку до ручки
Життєві історії 0
Злість на чоловіка палала в Людмилиному мозку, мов чорна свічка, затягуючи свідомість димом розпачу. Мабуть, саме цей вогонь і заманив її у нетрі незнайомого села. За якісь миті
— Тітонько Валю, це що за слова? Ви остерігайтеся таких слів, а то ж і справді старість вас наздожене. — Світланко, але ж молодість давно пішла, мені за шістдесят, страшно сказати: шістдесят три вже. — Перестаньте на себе наговорювати! Ви дуже навіть приваблива жінка! Ну погляньте на себе
Життєві історії 0
— От, тітонько Валю, на весіллі познайомитеся з цікавим чоловіком… Адже як буває: прийшов на чуже весілля і знайшов собі когось… — Та що ти, Світланко, в мої-то

You cannot copy content of this page