— Ми тут із Танюхою вам гостинців привезли. У АТБ випічка була зі знижкою і диня за п’ятдесят відсотків. А ще еклери, термін ще до завтра, а знижка величезна! Постав чайку, брате, раз обід ще не скоро. Сідай, пригощаю
— Толю, а ти пам’ятаєш, що на наступні вихідні до нас твій брат із дружиною приїде? — Та годі тобі! — Що «та годі», ти що, забув? Твій
І швидко закінчили будівництво будинку, понизивши його з «палацу» до звичайних «хоромів», позбавивши балконів, але вдало добудувавши веранду для виправлення дідового здоров’я, що похитнулося, у кріслі-гойдалці на свіжому повітрі
Дідусь провів свою дружину в інший незвіданий світ. А до доньки переїжджати відмовився. У неї був дуже діловий чоловік і всебічний достаток, вони їздили на дорогій автівці вартістю
— Що з вами, Сергію Павловичу, ви як сам не свій, – запитала його медсестра в ліфті. А він ніяк не міг збагнути те, що з ним зараз сталося. У нього є син! І як тепер із цим жити? Божевільним калейдоскопом крутилися в його голові образи Олі, Світлани, Дмитрика й навіть бабусі хлопчика, матері Олі, з якою він ніколи не був знайомий
Життя прожити – не поле перейти! Так завжди говорила бабуся Сергія, мудра жінка, директор музичної школи. Вона дуже любила онука і присвячувала його вихованню весь свій вільний час:
Навіть один лікар сказав мені, що медицина в цьому разі безсила, швидше за все, – шукайте хорошу бабусю, яка лікує. Але вона не хоче. Раз на місяць стабільно вона зривається і на порожньому місці влаштовує щось на кшталт істерики, але коли випустить пару, потім місяць живемо нормально
Кілька років тому в інтернеті познайомився з однією жінкою (вчитель в школі української мови) яку за її словами я звів з розуму своїми віршами, що для мене було
На весіллі гуляли всім селом. Народу було так багато, що столи накрили в клубі, а танцювати виходили на вулицю. Наречений і наречена були такими щасливими, що в їхніх почуттях ніхто не сумнівався
Сашко їхав електричкою на весілля друга. Разом з Єгором вони товаришували з самого дитинства, та й служили разом, були «не розлий вода», раділи листам з дому, читали разом,
— Я не хочу, щоб у тата з’явилася нова дружина, – ридав я, – я не хочу нового тата. — З чого ти це все взяв, синку? — Я знаю, чому тато пішов від нас, тому що він знайшов собі нову жінку-у-у, – ревів я, – ти теж знайдеш собі нову жінку? Мама плакала і сміялася
Я тоді не розумів багато чого, та й зараз не все розумію. Хоч мені вже й шістдесят, я скоро стану дідом, але я досі не можу зрозуміти деякі
Ти продала мені цю машину, – похмуро промовив брат, намагаючись зберегти спокій. – Вона більше не твоя, тож нічого ти не отримаєш! — Ну я офіційно тобі її не продавала, тож юридично – це моя машина, – посміхнулася у відповідь жінка. – У будь-якому разі, автомобіль Олега зламався, тому нам нема на чому возити дітей до школи і на секції, тож я забираю її
Чесно кажучи, ніхто не міг уявити, що стара, бувала машина стане причиною сімейної драми, але саме так і сталося. Усе почалося з того, що старша сестра Наталя вирішила
— Почувши, що мати чоловіка збирається ночувати залишитися з суботи на неділю, невістка мовчки розвернулася і пішла до їхньої з сином кімнати, дверима грюкнула і плювати, що дитина, з її ж слів, щойно заснула. Увечері не вийшла до вечері, син їй чай із бутербродом у кімнату поніс
— У неї претензія: чому я їй нічого не висловлювала, – ділиться з подругою Жанна. – А я відповіла, чому. Хто вона мені? Я їй квартиру залишила? Ні,
— Нам із мамою і вдвох дуже добре живеться, – ділилася вона з однокласницями, – Тепер і грошей на все вистачає, і можемо робити, що хочемо, і місця більше стало! — Дивись, Лілько, – осадила її якось сусідка по парті, Марина, – Ось приведе мамка тобі вітчима, будеш знати
Коли пішов батько, Лілі було сім. Вона вважала себе зовсім дорослою, адже вже ходила до школи, ну і що, що тільки в перший клас. З батьком у Лілі
— Ну куди я могла піти, – розводить Ксенія руками. – Тільки за місцем своєї прописки, попросила матір дозволити і почула, що її чоловік буде дуже проти, це ж ще цілих дві людини. Тож, дулю з маком тобі, донечко
— Ну ось так несправедливо все, – засмучена Ксенія. – Я роками поневірялася по орендам, та й зараз у нас із донькою умови не шикарні. Зате сестрі все

You cannot copy content of this page