Зі своїми родичами Влад давно не спілкується: образився на щось. Тепер ось оскаженів і на тещу з тестем. Мовляв, дочка безприданниця, допомоги від вас ніякої, хоча б машину віддайте, все одно без діла стоїть. — Не посоромився і сам батькові це запропонував, – засмучується Лєра, – природно, тато відмовив. Він сам сподівається незабаром на ноги встати
— Він однаково поки що, працювати не може, чого вона даремно там стоїть? – Влад вкотре починає цю неприємну розмову з дружиною Лерою. —Хоч чимось вони можуть нам
Я намагалася навіть поговорити з Поліною, називаючи її поведінку нетактовною. З ванної вона могла вийти в одних трусиках, прикривши груди долоньками. — Кого соромитися, сестричко, – сміялася Поліна, – усі ж свої! Що там Семен нового в мене побачить, хіба тільки більші груди й довші ноги! Як ви розумієте, справа закінчилася логічно. Повернулася раніше з інституту, а в нашій кімнаті, на нашому ліжку Семен кохає Поліну
Коли я закінчила школу в рідному Дніпрі, то задумала поїхати вчитися далі до Києва. А що? Бали в мене пристойні, на бюджет вступлю легко. А батьки обіцяли допомагати.
Київ, може, й великий, – відповідала мама, як мені здалося навіть із єхидністю, – а все одно велике село! Твій чоловік зустрічається з племінницею нашої сусідки! Вона їх бачила і мені повідомила! Тож випроваджуй свого чоловічка, поки він тобі хвороб якихось не привіз
З чоловіком я була в шлюбі 9 років. Є двоє дітей. Сказати, що жили добре, не можу. То ми жили зі свекрухою і тоді повною ложкою я “їла”
Одна дружина разом із сином, якого Олег фактично виховав, уже залишила його без житла. Якби зі мною щось трапилося, я не маю сумнівів, що донька, вступивши у спадок, вкаже йому на вихід. А вже те, як вона себе зараз повела, тільки це доводить. І куди він піде? Безхатченком буде? Грошей, щоб винаймати житло, вже немає, їх у мою дачу вкладено, працювати вже пізно. Загалом, подумала я і вирішила, що напишу заповіт на Олега
У Марії Миколаївни сварка з дочкою, серйозна сварка, дочка пригрозила, що розірве стосунки з мамою, якщо та вчинить по-своєму. Всьому виною майнове питання. — Та не можу я
Заяву забрала, речі зібрала і від сина з’їхала. Просто так йому й заявила: розриваю стосунки. Сон, мовляв, у руку був, – говорить колишня свекруха Насті, – це треба ж! Я не знаю, як і назвати її! Люди з нормальною психікою так не чинять. Вона каже, що через той сон просто уважно придивилася до Єгора
Думаєте так не буває? Буває, виявляється, всяке! Дівчата взагалі забобонні, а вже дівчата-наречені забобонні подвійно!  Історія трапилася з моєю подругою. — Безглуздя, якого світ не бачив! Ти сама
Весь цей час вона приховувала свій гріх у глибині душі й молилася, щоб ніхто нічого не дізнався про це. Але грішок виплив звичайнісіньким чином – первісток був як дві краплі води схожий на Віктора
Первістку Сергій дуже радів, тим більше, що там говорити – син. Наталя тепер сиділа вдома в декреті, а Сергій приїжджав із роботи обідати додому. У заводську їдальню перестав
Ми зараз заїдемо туди жити, – сказав Наталці чоловік майбутній, який костюм весільний не так давно купив, – а вона твоя. І якщо що, то ти мені стусана під зад і йди собі? А так, у мене документи на руках, що я там ремонт робив. Компенсація ж має бути якась
Жінок нині заведено звинувачувати у всіх гріхах: у меркантилізмі, в ліні, в тому, що забули заповіти пращурів і багато хочуть волі. Один мій знайомий хронічний холостяк на п’ятому
У мене було їх дві: дружина і коханка. Дружина, з якою було зручно і тепло, як із мамою. Коханка, яка тішила моє самолюбство (я чоловік “хоч куди”). Я зраджував і тій, і іншій
У мене їх було дві: Дружина і Коханка. Дружина волосся прибирала у хвіст, так щоб не лізло в очі, в тарілки, в обличчя дітям. Вдома вона носила м’які
Взагалі-то, я її годую зі своєї кишені. А речі купувати їй, я не зобов’язаний. Розшукуй татуся і вимагай у нього грошей
Зі своїм першим чоловіком я розійшлася, коли доньці було всього три рочки. Причина – дармоїдство і безкінечні походи до інших жінок. Доходило до того, що своїх баб тягнув
Ось що я за магніт для брехунів і фантазерів, – розповідає Світлана, – нічому життя не вчить. Треба менше вірити на слово, а я не можу: вуха розвішаю і жалію, співчуваю, розумію, входжу в становище. Але ж і на роботі так: попросять вийти у свято, підмінити когось. Або на шкоду собі на незручний час відпустки погоджуся! А спробувала заперечити й відмовитися одного разу, таке почалося! От як навчитися бути не такою легковірною і поступливою
— Я на зорі наших стосунків із Михайлом навіть пишалася, що він розповідав мені про проблеми й образи свого дитинства, – каже Світлана, — Мені здавалося, що це

You cannot copy content of this page