На тому записі вона, юна вісімнадцятирічна дівчинка, весело сміялася, обіймаючи елегантного, стрункого чоловіка зі срібними скронями, на якого, як дві краплі води, був схожий її нинішній сусід по дачі Артем
Зовсім несподівано Настуня вирішила провести свою відпустку не на якомусь модному заморському курорті, не на круїзному лайнері і не на середземноморському пляжі, хоча й мала таку можливість. До
— З одних судів ти виплутався, в нові лізеш, сину? Та дружина тобі скільки нервів зіпсувала? Тепер і ця взялася за те саме? Що ж ти жінок таких меркантильних обираєш? І цій від тебе тільки одне й треба: відкусити в тебе шматочок нерухомого майна! Нічого переоформляти не буду, крапка
Ірина не вважає чимось поганим вимагати у свого чоловіка частку в його дошлюбній квартирі. Точніше, за документами квартира оформлена на свекруху Ірини. А в шлюбі подружжя лише три
І справді, коли на початку травня Надя привезла Мишка, баба Дарина, глянувши на чистого, повненького кота з блискучою шерстю, з недовірою спитала: — Та чи він це? Наче інший… — Казала ж — не впізнаєте. Розгодувала. Це тут він був на службі, а там, у місті — паном жив, на дивані ніжився та спав
Надя вже була на пенсії два роки. Остання зима видалася з відлигами, вітрами, сіра й дуже незатишна. Напевне, тому жінка сильніше звичайного скучила за весною, сонечком, зеленою травою
Жінка кинулася в передпокій і побачила чоловіка: в руках Данило тримав кошик із квітами. По центру букета яскраво червоніла літера «А», викладена з червоних троянд, обрамляли її білі. Данило ступив назустріч дружині: — Кохана, пробач мене, будь ласка
— Данилко, от розкажи, навіщо ти взагалі на мені одружився? Захотів отримати безкоштовну жінку-домогосподарку, прачку й кухарку? Перший день цього тижня знову почався зі скандалу. Про те, щоб
А ще він згадав, якими мізерними були їхні обіди. М’яса вони майже не бачили, переважно картопля та вермішель. Згадав своїх братів і сестричку, як вони чекали на Новий Рік, щоб поїсти святкові смаколики. Іванко раптово засумував, і нічого не відповів на німе запитання продавчині
Іван біг парковою алеєю і міцно стискав у кулачку знайдений щойно скарб. Каштани вже відцвіли, і під ногами білими хмарами піднімався опалий каштановий цвіт. Серед цих квіткових розсипів
— Тітонько, візьміть кошенятко, і щастя вам буде! Кажуть, котики щастя в дім несуть! — усміхалася друга, як сонечко. Молода жінка зупинилася, важко зітхнула й зазирнула спочатку в коробку – біленька пухнаста грудочка відчайдушно просила порятунку своїм тоненьким «няв»
Вероніка ступала тихо, берегла кожен крок – під серцем носила довгождану дитину, що давалася їй нелегко. Лікарняні коридори вимотували душу й тіло, спустошували гаманець. — Тітонько, тітонько мила!
— Ну так заспокой його, перший час сама з малюком посидиш, а потім відправиш чоловіка в декрет, нехай дізнається, чи легше вдома сидіти, – радить сестра
— Все мені в провину поставив, і те, що ми іпотеку взяли, і те, що я дитину захотіла, і те, що він змушений тепер працювати на знос, –
— А чоловік де ваш? — Тобі якого, милий? У мене їх три було. — Багато! — Ага! Та тільки я їх усіх пережила
— Чуєш, матір! Чи є хто вдома, га!? — високий чоловік вибрався з-за керма іномарки та, буркнувши собі під ніс щось невдоволено, одразу ж заходився підвертати світлі джинси.
— Твоя мама мені радила місце під сонцем вигризати, – єхидно каже Ганна з чоловіком, – а де ж твої зуби? У тебе, між іншим, дружина, іпотека і двоє дітей. Потрібно думати про те, як повернути хоча б той рівень зарплати, який у тебе був, коли я за тебе заміж виходила
— Ми всі їй твердили: “Зачекай, не рубай з плеча!”, умовляли подумати добре, але куди там! Вперлася, мовляв, за такі копійки хай хтось інший свої нерви псує, —
– Мамі вісімдесят сім, хто з нас молодіє? Це ще мама в мене — боєць, я сама до таких років навряд чи доживу. І зараз тут болить, тут коле. І добре, що не доживу. Хто за мною доглядатиме так? — Так, ти, Аню, просто молодець, — схвально кивають жінки. — Кожен день через пів міста. А про себе дарма ти так, у тебе донька є, кому за тобою ходити
Ганна Леонідівна з величезними торбами, підійшовши до лавочки біля під’їзду, не втрималася, сіла, хоча й знала, що зараз неминуче почнуться розпитування. Але до квартири мами треба було підніматися

You cannot copy content of this page