— Свето, ти б частіше навідувалася, а то Веронічка мене мамою кличе. — А ти про мене нагадуй частіше, кажи, що мама в місті. — Так домовлялися ж на якийсь час, їй у садочок вже пора… — Люся, – Света ставала одразу плаксивою, на гарному обличчі з’являлася печаль і образа, – я зараз гарую, як коняка, мені місце заступника начальника відділу «світить», не можу ж упустити. Уяви, допізна працюю, коли Веронічкою займатися. А грошей я дам, щойно премію отримаю
Місцеві бабці з цікавістю поглядали у вікна, і проводжали поглядом молоду дівчину, яка несла на руках немовля. Висока молода жінка сплеснула руками й побігла назустріч: — Звідки ти,
— З тобою, мій милий, добре, але немає перспективи. Я виходжу заміж. За столичного чоловіка, – оголосила Томочка здивованому Саші. — Як? Коли ти встигла? І чому я нічого не знав? – мало не кричав Сашко, – я кинув через тебе прекрасну дружину, втратив бізнес, а ти наставила мені роги? — Тихіше, тихіше, без пафосу, вгамуйся. А з чого ти взяв, що я збиралася за тебе заміж? Ми були тільки коханцями. Мова про сім’ю в нас ніколи не стояла… – почала Тома
Подружилися дві молоді сімейні пари. Жили вони в одному під’їзді. Тамара вийшла заміж за свого давнього залицяльника Івана з третього поверху. Вона втекла від своєї мами з першого
— Одних “аліментів” Наталя, бувало, отримувала по тисячі доларів на місяць, а бувало і більше, і це ще в той час, – згадує Маргарита Олексіївна. – Вже як я їй говорила, що треба збирати, відкладати. Та вона спокійно могла квартиру двокімнатну купити, відкласти Саші на освіту. Але ні, мене ніхто не слухав. Усі гроші розтрачувала, як виявилося, в нуль. Хоча мені брехала, що збирає, та ще й огризалася постійно: не лізь, не твоя справа
— Я прекрасно розумію невдоволення моїх колишніх зятя і свахи, – роздратовано каже Маргарита Олексіївна. – І доньці я не раз висловлювала невдоволення тим, як вона витрачає. —
— Міра, ну як так можна, – не витримала Любов Олексіївна одного разу, забігши в гості в п’ятницю ввечері. – Ну тут же дитина в тебе ходить, повзає, усе чіпає, до рота все тягне. Підлога липка, плита засмічена, вікна востаннє милися ще до того як ви заїхали сюди, як і унітаз, напевно. Тобі самій не гидко хіба? Ремонт ремонтом, але чистоту в будинку, де дитина живе, можна ж навести! І раптово замість звичайних невісткових виправдань, свекруха спочатку побачила злісний погляд Мирослави, а потім почула те, чого зовсім не могла очікувати
— Скільки живуть, стільки в них цей бардак, – каже Любов Олексіївна. – Але моє терпіння до кінця підійшло, не приберуть до кінця місяця – на вихід. —
— Щоб забезпечити вам солодке життя, я живу зі старою матір’ю, доглядаю за нею, терплю незручності! – маму явно понесло. – Знаєш що, а йдіть ви до біса! Звільняйте квартиру, досить. Легше її здати, ніж так. Ми домовлялися, ти не виконала умову. Усе, я так вирішила. Мої проблеми вас не хвилюють, але й твої мені теж по барабану в такому разі. Можливо, справа б утряслася якось, але крики тещі чув чоловік. І він дружині скомандував: ідемо, звільняємо квартиру, яка різниця, віддаємо майже як за орендовану, раз затримали, а теща волає нестямно
Два роки не спілкуємося вже, вона онуку і не бачила навіть, образилася на нас дуже сильно просто, – засмучена Вікторія. – Але я теж не вважала за потрібне
— У тебе прямо все якось не типово, – хитає головою подруга, – зазвичай невістка терпіти не може дочку свекрухи, вважаючи, що рідній доньці мама чоловіка дає більше, сидить з онуками частіше. А в тебе ідилія повна, а ти незадоволена? — А як бути задоволеною? – розводить руками Ольга Дмитрівна, – Я свою дочку добре знаю, вона далеко не подарунок, а тепер і зовсім – розлучилася, живе розкошуючи. І що? Вона до невістки приліпилася, а та й рада дружити. Тільки різниця між ними суттєва, у доньки чоловіка вже немає. А я не хочу, щоб син розлучався
Приведуть тепер обидві мені дітей і займаються одна одною, я вважаю, що ні до чого хорошого така тісна дружба не приведе, – вважає Ольга Дмитрівна, – одна вже
У гуртожитку Сергія не виявилося, здивований однокурсник дав засмученим батькам адресу сина, де й жив Сергій, а ще його дружина Валентина та її маленький, 3-х річний син Іван. — Валя старша за сина на 6 років, вони квартиру винаймали тоді, – пояснює Тетяна Павлівна, – ми і сторопіли, і засмутилися: єдиний син про одруження не сказав. Але подивилися, як вони живуть – сльози. Валя не працювала, бо хлопчик хворів постійно, у хаті – нічого немає. Сергійко підробляв, але що там його стипендія і підробітки
Ой, так і живемо: молодший Микитка до нас приїжджає зрідка, а старшого Івана нещодавно в магазині зустріли, то повз пройшов, вдав, що не впізнає нас із дідом, –
— Інший раз бутерброди з собою і бігом-бігом на метро, каву дорогою купуємо, – розповідає Лариса, – темп життя у нас швидкий. В обід удома нікого немає, і чоловік, і я їмо в корпоративних їдальнях, супами і борщами я займаюся тільки, коли донька хворіє, і у вихідні. Вечеряємо всі разом, але в доньки – сирки, а в нас найчастіше щось швидке: сосиски, пельмені, макарони. Можемо й піцу замовити. Таке харчування всіх у родині влаштовувало
— Приїхала раз за 5 років, одразу почала свої права качати, – обурюється Лариса, – я, як знала, що як тільки ми переїдемо, так у свекрухи буде шикарний
— Ось, онучко, дивись, що я тобі принесла, – мама принесла Лілиній доньці пакет із речами, – Тобі буде якраз, тітонька Марина і зросту з тобою одного, і комплекції. — Вона примудрилася в пакеті принести речі від дружини брата, – обурюється Ліля, – джинси, блузки, футболки старі. Зрозуміло, я відмовилася все це брати. Не треба мені такої допомоги. Та й речі були – без сліз не глянеш
Я досить рано вийшла заміж, – розповідає Ліля, – у 19 років. Довелося навіть перевестися на заочне відділення, щоб виїхати слідом за своїм коханим лейтенантом за його місцем
— Він дуже гарний, – казала тітка, – Катерину любить. Тільки отримує копійки, не щастить із роботою, не зачепистий. Та й аліменти на 4-х дітей спробуй виплати. Як вони жити будуть? Тітка при цих словах плакала, але Катя слухала настанови мами і запевняла, що все буде так, як мама радить. — Не промотаю я спадщину, – присягалася Катя, – однокімнатну продамо, а твоя двокімнатна піде Юлі, як виросте. Що ж я, зовсім без розуму чи що
Мама телефоном розповіла сьогодні про мою родичку, а точніше – троюрідну сестру Катю. А якщо ще точніше, то про чергову дурість, яку Катя тепер має намір зробити. А

You cannot copy content of this page