Головна

Selena

— Може все-таки нам? – обережно запитала дружина. — Та ну, Любо, хто б нам її приніс? Якщо тільки твій таємний шанувальник, – Михайло Петрович вирішив пожартувати. — Перестань, не до жартів, ялинка ж якраз біля наших дверей стоїть. Може, хто приходив, удома нас не застав, от і залишив. — А ми просили? Ні, не просили. Та й нікому ялинку нам нести. До того ж котрий рік штучну ставимо. Ні, Люба, це точно не наша. Але от питання: чия
Життєві історії 0
— Звідки вона тут взялася? Може сусідам залишили? — А тоді навіщо тут кинули? Чому додому не занесли? Так-а-аа, завдання з зірочкою, – сказав свій улюблений вислів Михайло
Спокійна і жаліслива Марія, почувши зізнання, почервоніла, – це так обурення на її обличчі з’являлося. Вона тут, розумієш, зі співчуттям до нього, а він розігрує їх… — Забирайте свою торбинку та й ідіть звідси… — Грубо… грубо з порядною людиною… ну, так, я ж винен… завтра я буду біля ваших ніг із тридцятьма… трьома… – він махнув рукою, – коротше, з мене тридцять копійок і ще три копійки
Життєві історії 0
— З вас ще тридцять три копійки… Продавець, миловидна, пухлощока дівчина, терпляче дивиться на покупця. Тут, у маленькій крамничці, що притулилася на першому поверсі чотириповерхового старого будинку, і
Дідусь відчинив двері душа і навіть привʼязав там червону стрічку, незрозуміло звідки вона взялася. Але була конче необхідна для урочистого відкриття важливого для всіх приміщення. Урочисто відкривати була запрошена бабуся. Так уже вийшло, що дід, який безмірно любив її ще змолоду, завжди надавав право першовідкривача його творінь своїй коханій дружині, нині вже прабабусі
Життєві історії 0
Несподівано купилася дача. Ну як купилася? Просто вся родина взяли і склалися фінансами. Молоді додали трохи своїм батькам, і люди похилого віку (які батьки батьків) теж внесли свій
Аліна вже хотіла вискочити і закричати, що вона тут. Що це вона – сюрприз. Мама налякається, або зрадіє, а потім вони посміються. Але дівчину дещо зупинило… голос супутника матері. Він був знайомий їй до болю. Ілля? А він що тут робить? Ні, треба вибиратися, а то виходить, як у поганому кіно. Напевно, мама попросила її чоловіка з чимось допомогти… вони ж сім’я, чому дивуватися? Тільки тому, що їй ніхто нічого не сказав
Життєві історії 0
Вона сподівалася, що мати не запросить свого чергового молодого коханця зустрічати з ними Новий рік. Усі вони були якимись нецікавими. Не вписувалися в їхню сім’ю. І коли мама
А в листопаді, Любочка повідомила Григорію, що в неї з його директором трапилося пізнє кохання, що вони хочуть одружитися і навіть завести дитину. Гриша хотів було йти розібратися з начальником по-чоловічому, потім розсудив, що цим нічого не виправиш і дружину відпустив. Друзі навперебій запрошували його зустрічати Новий рік разом, але настрою ніякого не було
Життєві історії 0
Григорій брів святковим, прикрашеним до Нового року містом. Заглядав в ошатні вітрини. Такого Нового року в нього ще ніколи не було. Майже двадцять років сімейного життя псу під
— Ви сказали, що у вас три чоловіки було? — Все вірно. Три. Один – по дурості та по молодості. І нічого доброго з цього шлюбу не вийшло. Ми були студентами. Молодими та жвавими. Легко зійшлися. Легко розлучилися. — А другий? — Тут складніше. З ним у мене кохання було. Але дуже вже… – Віра зітхнула. – Знаєш, коли росте деревце, а його хтось – раз! Сокиркою… Не зовсім, а так… Легенько… Боляче, але терпимо… І воно далі собі росте. Тільки вже не вгору прагне, а вбік його кудись тягне. А потім знову недобра людина повз пройде і знову деревце сокиркою… І воно в інший бік хилитися починає… Понівечене все. Неправильне… Я чому тебе так добре зрозуміла? Тому, що сама через це пройшла
Життєві історії 0
— Чуєш, матір! Господарі вдома? – високий чоловік вибрався з-за керма іномарки і, залаявшись, тут же кинувся підвертати світлі джинси. – Бруд тут у вас! — А що
Ганна стояла на касі й пояснювала пенсіонерці, чим «Теляча» ковбаса відрізняється від «Філейної», аж раптом почула нестямний жіночий крик із підсобки. Дівчина одразу здогадалася, що це господиня магазину, як зазвичай, через чорний вхід зайшла. «Тільки от, чому вона кричить?». Аня згадала про кошеня і, сказавши пенсіонерці, що зараз повернеться, кинулася в підсобку, розуміючи, що зараз доведеться пояснювати Валентині Павлівні, що кошеня робить усередині магазину і чому воно лежить на її дивані
Життєві історії 0
Маргарита Іванівна зібралася вже йти, як раптом почула дивний шум у спальні. — Ти не одна, чи що? – насупилася господиня квартири й несхвально подивилася на Ганну. –
Павлик чекав діда внизу, потім разом пішли до дверей, але тут їм напереріз кинулася якась жінка з сумками, кинулася, майже вже випередила, але тут послизнулася і з усього маху пірнула пінгвінчиком уперед, розтяглася, розкинувши руки й охаючи. Сумки вдарилися об обмерзлий асфальт, у них щось задзвеніло. По снігу розпливлася криваво-червона пляма, запахло варенням. — Малинове… – видихнула жінка. – Шкода
Життєві історії 0
До поліклініки йшли мовчки. Павлик пихтів, ледве-ледве встигаючи за дідом, а той широкими кроками через кучугури і замерзлі калюжі рухався попереду танкером. Дідові поступалися дорогою, відходили вбік, дивилися
— Так вийшло, що його скоротили, – згадує Софія. – Засмутилися, звичайно, але я ще й підтримувала чоловіка, мовляв, прорвемося, не останній шматок доїдаємо, знайдеш нове місце, не переживай. Тільки він, по-моєму, переживати і не думав узагалі. Спочатку чоловік завзято почав шукати вакансії, за кілька місяців запал його охолов, пішли відмовки стандартні, про те, що там мало платять, там – можуть обдурити, там – великі штрафи за все, туди – далеко добиратися
Життєві історії 0
— Голодними не сиділи, гроші були і є, – погоджується Софія. – Але ж це мої гроші! Він востаннє працював 2 роки тому, але ж я не вимагала
Ресторан «Чайка» зустрів їх гулом голосів і дзвоном келихів. Любка розстаралася – зал прикрашений сріблястими кулями, на столах – крохмальні скатертини, живі квіти у високих вазах. — Іринка! – пролунав верескливий вигук, і до них підлетіла сама винуватиця торжества. – Нарешті! А ми вже зачекалися! Любка, як завжди, сяяла: срібляста сукня до підлоги, хитромудра зачіска, помітний макіяж. Поруч із нею крокував Колюсик – увесь такий інтелігентний, у модному костюмі і з метеликом
Життєві історії 0
— Іринко, ти чого там копаєшся? – пролунав із передпокою нетерплячий голос Павла. – Запізнимося ж! — Іду-іду-іду! – Ірина востаннє критично оглянула себе в дзеркалі, поправила пасмо,

You cannot copy content of this page