У бабці за підсумком 1/6 частина частки в праві, а вона жити прийшла: “Маю право, якщо вважаєте, що мені вітальні забагато, готова спати в найменшій кімнатці, комуналку платитиму, холодильник у мене свій”
— І що ж, ти все ж таки здалася? – запитує сусідку Євгену, – Звичайно, важкувато, але, думаю, грошей вам вистачить. А Ольга Семенівна знає, що вона думає?
— Валю, – тим часом продовжувала Олександра. – У тебе ж залишилися гроші від продажу батьківського будинку. Позич мені двісті тисяч, я поступово віддаватиму тобі. Кредит брати не хочеться, відсотки там величезні, сама розумієш. А тобі віддаватиму поступово з пенсії. Виручиш? Так хочеться Вітюшку порадувати. Усе-таки тридцять років хлопцеві
Валентина Андріївна та Олександра Павлівна дружили вже багато років і, здавалося, ніщо не могло зруйнувати їхню дружбу. Познайомилися жінки, коли обом не було ще й тридцяти, а зараз
— Ну, що ж я, баба отака стара, червону куртку вдягну? — Не хочеш червону, подивися бежеві тони, або ось, дивись – блакитна. Світлий одяг освіжить твоє обличчя. А якщо до неї джинсики підібрати… — Та які джинсики! Ти що? Засміють… — Мамо, це твоє життя – твої правила. Хочеш бути старою – будь. А можеш отримувати задоволення й від свого зовнішнього вигляду, а там, дивись, і мрії з’являться. А мрії відсувають старість
— Та посидь ти з нами, Лідо, ну куди помчала? – у сірому пуховику й бордовій хустці на лавці сиділа сусідка Катерина, а з нею ще пара добрих
— І знаєш що? — продовжувала Зінаїда, не помічаючи, як зблідло обличчя господині. — Мама ж до останнього сподівалася, що дітей у вас не буде. Казала… — Завтра вранці ти їдеш, — раптом тихо, але чітко сказала Ірина. Зінаїда отетеріла. — Що? — Я викличу таксі. Потяги ходять часто, квиток поміняєш на вокзалі. — Та ти здуріла! — гостя схопилася, розплескуючи рідину з бокалу. — У мене квиток тільки через два тижні
Щойно Ірина Миколаївна зробила останній ковток кави, до кімнати ввірвалася донька Катруся, навіть не спробувавши зняти взуття. — Мамо, ти ж нікуди не поспішаєш! — кинула вона на
— Підростете, – сказала свекруха, – будете до нас за сонцем їздити. Літо в селі – краса. Та ти не думай, у нас село просто зразково-показове. Я ні крапельки не шкодую про переїзд. Квітник розкішний, газон, грядки. Ми з чоловіком, прямо як молоді, вечорами за ручку на річку ходимо
Мій чоловік зі столиці, а я зі Львова. Зустрілися випадково 7 років тому. Чоловік приїхав із приятелем на новорічну екскурсію, а я з подругами в кафе іменини відзначала.
— Ти що, готуєш капусту? – скривившись, запитала Соня. — Так, за новим рецептом! Тобі точно сподобається. Софія похитала головою. Усе своє життя вона бореться з мамою через цю капусту! Соня її не переварювала. Точніше, організм їй пручався
— Привіт, моя люба, ну як твоє сімейне життя? — Усе добре, – обережно відповіла Соня. Мамі ж дай тільки привід зачепитися за випадково сказане слово. — Це
Ти вибач, мамочко, ти мене вчила іншим допомагати, а сама завжди була сильна, красива! Ну я й звик, та ти в мене й зараз найкрасивіша, мамо! – Антон обійняв Валентину Висилівну
Вночі вона знову не спала. Ноги так крутило, що не знала, куди їх тільки подіти. Ходила, розтирала, мазала мазями, але не допомогло, крутить і ниє кожна кісточка, ради
— У них бруду в квартирі по щиколотки, – шепотів народ. — Вони їдять недогризки зі смітника! Я сам бачив! — Немає холодильника і пральної машини! — На підлозі сплять, просто в смітті! — І Светка одна серед них дівчинка, як не соромно так жити
Подейкували, що Світлана, моя однокласниця, зʼявилася на світ на звалищі за містом. Принаймні їхній зовнішній вигляд і спосіб життя наштовхували на думки про щось подібне. Ця жінка вешталася
Але найбільше я не хотіла, щоб чоловік розпускав свій вкрай довгий язик. Спілкування з рідними – це прекрасно. Але міра! Бісова міра має бути в усьому. Ми з чоловіком уклали угоду: у нас вдома жодної рідні
У мене другий шлюб і я просто в шоці. У моїй сім’ї, як і в сім’ї мого колишнього чоловіка, було не заведено нав’язувати іншим свою думку. Не заведено
— Ну ти й калоша, Вірко! – сама собі, роздягаючись перед дзеркалом, говорила Віра Сергіївна. – До чого ти дійшла, що від тебе залишилося? У тебе навіть заощаджень майже немає! Вже не кажучи про якісь цінні папери. Ти на себе подивися, на ногах сині зірочки. На боках і животі складки. Шия, Боже мій, ну чому у Лільки така гладка шия, а у мене вже давно не так. Ну куди мені ще чоловіка? Що мені з ним робити, тільки ганьбитися?
— Слухай, а ти в чому заощадження свої зберігаєш? На рахунках, в акціях якихось або інших цінних паперах? – приголомшила Віру Сергіївну запитанням подруга. Останнім часом Віра Сергіївна

You cannot copy content of this page