Аліна оформила необхідні документи на ділянку і садовий будиночок. Вона поки що не знала, як використовуватиме це надбання, але попереду було літо, і врешті-решт, таке майно можна було здавати. Тим часом ювілей свекрухи наближався. — Мама вирішила не святкувати, але подарунок від нас чекає, – нагадав чоловік
Одного сонячного дня, Аліна сиділа в улюбленому кафе. Час обіду добігав кінця: вона вже попросила рахунок і збиралася йти, але на сусіднє крісло за її столиком присіла дівчина.
— Дмитрик до тебе заходив? – насамперед поцікавився він. — Так, був, – відповіла Марина. – Зайшов після школи. У вас із ним щось сталося? Я ніколи не бачила його таким засмученим. Питаю – не відповідає. — Нісенітниця якась, – знизав плечима Сергій. – Через кошеня
— Чоловіки, снідати! – Марина вже накрила на стіл і розливала по чашках каву. Синові – семирічному Дмитрику, какао в його улюблений кухоль, розбавивши теплим молоком. Сергій, затягуючи
— Вова! Ти звільниш туалет чи ні?! – Світлана не витримала і вирішила постукати, але двері виявилися не замкнені, і Світлана побачила чоловіка у всій красі. Він стояв, дивлячись на екран планшета, і «розмовляв» із якоюсь дівицею. «Бесіда» була настільки особистою, що за такі бесіди дамочки з певних професій беруть гроші
Світлана приїхала додому від батьків. Незважаючи на свій вже округлий живіт, вона заміняла матір у догляді за батьком, поки та лежала в лікарні. Останнім часом батько здав, хоча
Так от, подзвонила Денису. Кажу, синку, відвези мене до лікаря. Сил немає, так спина болить. А за півгодини Олена телефонує. Кричить, уявляєш, як потерпіла. Ви, каже, Дениса зовсім не шкодуєте. У нього робота важка, два вихідних усього. Він дитини своєї не бачить, а ви зі своїм ортопедом! На таксі, каже, їдьте! І взагалі в нашу сім’ю не втручайтеся! Оце так! уявляєш, Валю
— З сином посварилася знову. І з Оленою. Уявляєш, Валю, у мене спину прихопило, я попросила Дениса мене до ортопеда звозити. Хороший такий ортопед, я зі своїми проблемами
— Величезне спасибі, Марійко. Я в боргу. Відчергую, і завжди теж допоможу, чим зможу. Наступного дня дівчина отримала букет квітів, Ігор поїв її чаєм у себе на кухні, пригощаючи смачним тортом. — Я закінчив курси підвищення кваліфікації, і мене ставлять на посаду начальника відділу на роботі. Приємно, що помітили мої старання і підвищили… Тож, і за це треба випити чаю! – радів він
Марія поверталася з роботи з повними пакетами провізії. Дорогою зайшла в магазин, щоб не виходити вже цього осіннього похмурого вечора з дому. Вона піднімалася сходами на свій другий
— А з яких таких божевільних доходів моя колишня теща купила собі квартиру? – запитав він колишню дружину, – Вона вічно скаржилася, що грошей немає! І навіть субсидії отримувала від держави і папери про це є в органах соціального захисту! А я тобі скажу з яких! Це ти в шлюбі грошей собі на квартиру відклала. Це мої гроші! І в спокої я тебе не залишу
Надія зʼявилася у своєї матері дуже рано, ледь 19 років виповнилося. А потім у родині з’явилися двоє молодших братів. Жили дуже бідно: троє дітей, а матір, яка залишилася
— Брав? – запитую пасинка. — Ти що! Не брав, я не палю. Так і скажи, що я і тобі у квартирі заважаю, не шукай приводів, щоб батькові про мене наплести чогось поганого, – сказав пасинок ображеним тоном. — Гліб, я приводів шукати не стану, ти мене знаєш, якщо ти станеш мені «заважати», я прямо про це скажу. І тобі, і батькові, – кажу
— А це ви винні, якби ви просто їх йому купили, то не довелося б красти. Самі привчаєте хлопчика до брехні та злодійства! – заявила мені Галина. Галина
— Приходжу з роботи, а її вдома немає, – говорив Гліб, – вона на роботі затрималася. Їсти нічого, у хаті безлад. Або вона вдома, але обкладена паперами, їй працювати треба, звіт горить, план не зроблено, проєкт не здано, а мене немов і немає! — А як вони сварилися! – згадує Наталя Михайлівна, – Бувало і мене не соромилися! Тільки іскри летять, нізащо вона не поступиться
Мені вона дуже подобається, спокійна, домовита, розважлива, і, якщо чесно, то вона не заслуговує на таке ставлення, я б сама не витримала, але що я можу вдіяти, –
— Я не можу кинути, – вперто каже мама, – Аня з чоловіком приїдуть, хоч картоплі й огірочків заберуть, варення на зиму. У них же пучок кропу й той за гроші… — Аня приїжджає тільки в травні, – каже Женя, – закинуть картоплю в землю і ручкою мамі помахають. А я маю ходити підгортати, від жука обробляти, поливати, полоти і збирати, щоб сестра в листопаді багажник продуктами завантажила
— Женька? Женьці й горя мало, що мама одна на городі виснажується. Де вже зятю про тещу згадати, якщо рідна дочка замість мами їде до чужої тітки! Перед
— Зате пироги в тебе виходять ну дуже смачні, – сказала подруга із сусіднього під’їзду, з якою Саша частенько гуляла разом із дітьми, – ось і печи. — Я заїкнулася було про те, щоб відкрити свою справу, маленьку пекарню, – згадує Саша, – печу сама, сама собі бухгалтер, можна домовитися зі збутом. — Не сміши, – висміяла мама, – бізнесменка. А хто замість тебе дітей твоїх буде виховувати? Я чи що
Олександрі 38 років. І зараз вона цілком успішна жінка. А був час, коли здавалося, що її стеля в житті – роль домогосподарки і життя інтересами своєї родини. Коли

You cannot copy content of this page