Головна

Місяць: Грудень 2024

— Ну що ж, будемо грітися разом, – зітхнула вона, загорнула малюка у свій шарф і притиснула до грудей. У той момент Віра відчула тепло. Не тільки від маленького пухнастого тільця, а й десь глибше, у серці. — Тепер у нас буде свій Новий рік, Сірко, – сказала вона й пішла додому, уперше за довгий час відчуваючи, що поруч є хтось, кому вона справді потрібна
Життєві історії 0
— Віро, ти знову за своє? – буркотливо пролунав голос мами по телефону. – Ну скільки можна жаліти всіх підряд? Краще подумай, з ким Новий рік відзначатимеш, а
— Марино Костянтинівно, ви не могли б ретельніше мити в моїй кімнаті. Минулого разу залишився пил, а я цього не терплю! – Морщила носик перша «невістка», студентка театрального вишу, яка вміла за частку секунди перетворюватися зі злісної фурії на милу зайчиху, щойно Костик з’являвся на порозі. — Марино! Перестань використовувати шкідливу хімію під час прибирання! Це страшенно шкодить екології. Я не потерплю у своїй кімнаті такого зневажливого ставлення до мого здоров’я! – Друга «невістка» з перших днів обрала агресивно-фамільярну тактику спілкування
Життєві історії 0
— І тортик! Тортик купіть! – кричала одна невістка, намагаючись перекричати ввімкнений в іншій кімнаті телевізор. — Ніяких тортів! І так усі жиром запливли, як свині на відгодівлі!
«Напередодні Нового року знайдеш щастя на ялинковому базарі». Ксенія тоді посміялася і забула, порахувавши слова циганки маренням, але зараз, ніби окропом ошпарило – а може, недарма все так склалося, можливо, все до того й йшло? Задала собі питання, і ліниво запакувавши себе в зимове екіпірування, вийшла на вулицю
Життєві історії 0
Ну ось, на настінному календарі залишився один листок. Ксенія з сумом оглянула свою кімнату. Жодного свята! Ялинки немає, прикрас немає, гірлянди немає, та навіть ніякого святкового настрою! Адже
Віра знесилено опустила руки на коліна і заплакала. – Що ж робити? Перед самим святом такий дефіцит зник із власної квартири. Ви б знали, чого мені коштувало цю салямі дістати… Людмила, лаборантка, познайомила зі своєю двоюрідною сестрою, яка провідниця…. Ось я і випросила в неї хоча б одну салямі привезти… вона з Києва день потягом… я переплатила… вас хотіла порадувати. Думала, батьки прийдуть, пригостимо. А сало… сало мама через дальню родичку – справжнє, сільське нам дістала
Життєві історії 0
— Коля, зізнайся, це ти взяв? Ну ось тут, у шухлядці лежало, ну згадай, може в гараж забрав… — Віро, ти в своєму розумі? Я вперше чую, що
Їй було тоді 35 років. Немолода жінка. У її ровесниць у селі по троє, четверо діточок уже було. Микола, чоловік її, був на десять років старший за неї
Життєві історії 0
Тетяна не мала дітей. Лікар так і сказав: – Ти ніколи не зможеш мати дітей! Вона довго приховувала правду від чоловіка Миколи. Боялася. Але потім зізналася. – Дітей у нас,
Дивлячись на троянди, Наталя тоді й завела бесіду про спільний побут. Жодних перешкод до цього вона не бачила, та їх і не було – об’єктивних, принаймні. І Артем так і не зумів навести жодного аргументу «проти». Крім банального «не хочу». — Ти зрозумій, – розтлумачував він дівчині, – спільне життя – це велика відповідальність. Нам доведеться притиратися одне до одного, поступатися
Життєві історії 0
Зітхнувши, Наталя востаннє критично оглянула ялинку і поправила кілька іграшок. Але до Нового року залишалося всього кілька днів, але святковий настрій не поспішав приходити. Звісно, на те були
Давно це було, років сорок п’ять тому. Щоранку Захар біг на трамвай номер одинадцять, їхав на роботу. А через дві зупинки входила вона – симпатична дівчина з каштановим волоссям і зеленими очима. Він давно її запримітив, а за деякий час і вона побачила, що він поглядає в її бік і посміхнулася у відповідь. Швидкі погляди й усмішки – сім зупинок щастя, і потім розлучалися, дівчина виходила раніше на одну зупинку
Життєві історії 0
Іноді пасажири трамвая бачать, як літній, сивий чоловік обережно виходить із нього і подає руку жінці такого ж віку. Він в окулярах, високий і важливий, а вона для
— Ось це так! – раптом вигукнув тато. Провідниця теж, напевно, спросоння була, і висадила нас на іншій станції, а наша станція наступна. Як же тепер бути? Ми ще постояли, обмірковуючи, що ж робити. Мороз був невеликий, тихо падав легкий сніжок, погода була чудова, але було якось боязко, особливо мені, темно, а навколо ні душі. — Підемо, хоч на вокзал зайдемо, там веселіше, – запропонував тато
Життєві історії 0
За все своє довге життя я зустрічала Новий рік багато разів і щоразу по-різному. Але найбільше мені запам’ятався 1969 р., коли я, десятирічна дівчинка, разом із татом на
— Дорогі земляки! Коли садочок і школа під боком, то й часу більше на себе, на дітей, на чоловіка, тоді й жінка прекрасна. Не з чуток знаю, як важко везти дитину з одного кінця міста в інший. Ось цю проблему і треба вирішувати. А щодо смачних страв… дівчата, у мене є рецепт фірмового пирога, багато років готую… завжди виходить. Записуйте просто зараз… Ведуча, почувши про рецепт, від подиву підвела брови (такої домовленості не було). Але Галина вже диктувала на камеру рецепт пирога
Життєві історії 0
У будинку Горенків переполох: слабка половина виявилася зовсім не слабкою, і вже офіційно стала кандидатом у депутати обласної ради. Спокійна, домашня, господарська Галина, досягнувши п’ятдесятидворічного віку, як сказав
І тепер вони удвох нерішуче стояли на порозі веранди. Веранда в будинку була напіввідчинена, але навіть її замело сантиметрів на п’ять. Мурзик наважився зробити крок на неї і тут же відсмикнув лапу. Понюхав сніг, невдоволено зморщився, а потім кулею вилетів на вулицю, майже повністю провалившись у замет із м’якого, пухнастого снігу. — Оце так справи, – протягнула Катя. Вона натягнула валянки і просто в халаті вийшла на веранду
Життєві історії 0
—  Мамо! Мамусь! – крикнув Михайло, влітаючи в будинок. У руках він тримав лопату, якою чистив сніг, допомагаючи батькові приводити всі доріжки двору до ладу. — Що, синку?

You cannot copy content of this page