— З меблями тут, звісно, біда, – сказала мама, – гаразд, будемо думати. Щось купимо, щось віддамо. Решту самі наживете, а так – шпалери поклеїти і начебто нічого. Ми поклеїли шпалери, я відмила сантехніку, плиту, вікна, плитку
— Навіть не хвилюйтеся, я в усьому молодим сама допоможу і квартиру віддам бабусину, – запевняла мама нареченого моїх батьків напередодні нашого з ним весілля, – ще чого,
— Михайле, що ти сьогодні відзначаєш? – запитала Поліна, побачивши на столі піцу. — З чого ти це вирішила? — Я дивлюся, ти піцу замовив. Ти знаєш, дуже навіть до речі. Адже я сьогодні нічого не готувала
Поліна зовсім перестала впізнавати свого чоловіка. Наче б людину підмінили. Ні за того вона заміж виходила і ні тому у вірності клялася. Михайло перетворився на справжнісінького егоїста, який
За старим перевіреним рецептом, що дістався їй від бабусі. Паски завжди виходили дивовижними, в магазині таких смачних не купиш. А крім пасок були і пиріжки з різними начинками, й інші смаколики
Подружжя Єгор і Ганна Василенки познайомилися на Великдень. Зараз вони були разом уже шістнадцять років, і Великдень був одним із найулюбленіших свят у їхній родині. Незважаючи на те,
Жили ми з нею тихо і мирно, вона частенько виїжджала зі своїм чоловіком у подорожі, а під кінець мого третього курсу і повідомила: — Все, залишаю я квартиру на тебе, заміж виходжу. Їду з чоловіком жити в Чорногорію
Коли я закінчила школу в рідному Дніпрі, то задумала поїхати вчитися далі до Києва. А що? Бали в мене пристойні, на бюджет вступлю легко. А батьки обіцяли допомагати.
— Катрусю, – чесно відповів чоловік сестрі, – грошей не дам. Навіть якби не було твого цікавого стану, не дав би. Доросле життя воно таке: є гроші й бажання – граєте весілля. На свої. Немає грошей? Усе просто, йдете, реєструєте шлюб і все
Сестрі чоловіка 21 рік, вона вирішила нас із чоловіком вшанувати своїм візитом і навіть привела для знайомства свого нареченого. Нареченому, до речі, теж не набагато більше років, цілих
— Так ми завтра до вас приїдемо, як домовлялися. Паски вже спекла, яйця пофарбувала. І Микола Іванович м’ясо зробив, пальчики оближеш! Наталя завмерла. Які домовленості? Про що вона говорить? — Ганно Петрівно, ми ж… У нас інші плани на завтра
Телефон задзвонив у найбільш невідповідний момент. Наталя якраз закінчувала фарбувати останнє яйце, акуратно виводячи візерунок із квіточок і завитків. — Алло, – притиснула вона слухавку плечем до вуха,
— Одягатися почав, туалетною водою користувався, удома вечорами було складно застати, – каже Ганна, – 70 років не вік, звісно, я одразу відчула, що річ у жінці. Але я була готова до чого завгодно, до вдовиці років 60, до розлученої років 50-ти, але не до молодиці 25-ти років
— Дуже переживав, ми з братом навіть думали, що й батька слідом за мамою віднесемо незабаром, – розповідає Ганна, – вони ж 45 років разом прожили, а якщо
— Як же все смачно, – нахвалював Віталій, – дивовижно! Ви обов’язково повинні дати всі рецепти Оксаночці. Нехай вона мене теж потім такими вишукуваннями балує! Ти ж запишеш усе, так, моя краса?
Я зачинила двері за гостем із величезним полегшенням. Обернулася, думала, що моя молодша сестра обливається сльозами – адже щойно наречений пішов. Яке ж було моє здивування, коли я
— Мамо! Любов Петрівна! Учора сталося прикре непорозуміння, – Толик був посланцем доброї волі й вирішив увесь вогонь прийняти на себе, – ваше протистояння мало не коштувало близнюкам свята. Пора вже об’єднуватися і вирішувати такі питання спільно. Ми не примушуємо вас любити одне одного. Але хоча б заради онуків, можна наступити на горло своїй гордині
— Мамо, тату! – близнюки Ілля і Сашко увірвалися в спальню до батьків, щойно лише розвиднілося. — Дружино, це наші діти? – спросоння пробурмотів Толик, – Щось вони
— Якийсь непотріб суспільства, – дала визначення Олена. Усього шість квартир, а така чужість атмосфери. Не пощастило! Ох, не пощастило з сусідами… Олена вважала себе вже на голову вище за всіх тут живучих
У невеликому містечку, у старому триповерховому будинку жили кілька сімей. Будинок був старий, і навіть значився будівлею історичною, значущою за місцевими мірками. Але, як і багато інших історичних

You cannot copy content of this page