Головна

Автор: Selena

— Чим тобі наш будинок не догодив!? – кричала вона. – Я скоро піду у вічність і все тобі залишиться. — Мамо, припини, – посміхнувся Ігор. – Не треба тобі ще на той світ, встигнеш. — Це життя, – зітхала жінка, театрально прикриваючи очі. — Добре, коли це «життя» з тобою трапиться, я повернуся сюди. Свій будинок Тетянці віддам. Євгенія Миколаївна закипіла. Тетянці?! Людченій доньці?! Будинок, який її син… своїми руками?! Не бути цьому
Життєві історії 0
— Нікуди ти не дінешся, – уїдливо додала Людмила. – Буде дитина на зло тобі! Ігор почервонів і сховав гроші в кишеню. Він хотів оплатити вирішення “проблеми”, але
— Алла, – 5 років тому сказала старшій сестрі Маргарита, – у мене немає ні сил, ні часу, ні грошей на догляд за мамою. Вона така примхлива! Я ні на що не претендую, я своє вже отримала, нехай мама пише заповіт на тебе, я буду її провідувати, всього лише! Мама сестер тоді вже була нездорова, зламавши ногу, так і не оговталася, з дому не виходила, багато чого по господарству сама робити не могла. Тож догляд за нею потрібен був повноцінний: від викупати, до принести продукти, приготувати і так далі
Життєві історії 0
— Ми роки витратили на догляд за бабусею! – розповідає Олена, – Формально за нею доглядала моя мама, але, як водиться, втягнутою в це виявилася вся сім’я. Моя
— А я й не кажу, що було б краще, а що гірше, – зітхає Інна Львівна. – Я й сама не знаю, що було б краще. Тільки… син зараз зовсім сумний. По суті, йому зараз Ніночка ця теж пропонує чужу дитину виховувати. А Катя, на мою думку, навіть і не знала сама, від кого в неї дитина. Ну допомагав би, зате батьком би себе почував, було б, заради чого на світі жити. І я до хлопчиська встигла прив’язатися, а тепер що? Нікого немає. І якщо буде, то нової невістки племінник? А це мені треба, скажи
Життєві історії 0
Все вона зробила, щоб хлопчиська від нього відлучити, навиворіт виверталася. Я першу невістку не виправдовую, та ще штучка, але й друга не краща, – розповідає Інна Львівна. —
— О як! Бабуся наші гроші порахувала! – розлютилася Настя. – Не влаштовує те, як одягнений Ваш онук? Вашому синові сказала і вам повторю: одягайте Матвія самі. Просто зараз можете йти й купувати йому все нове. Аліментів я багато отримую? А ви ціни в магазині бачили? Я дитину годую, оплачую комуналку, ліки, відкладаю нам гроші на літній відпочинок. Ваш синочок зверху аліментів ні копійки не дає, між іншим. — А ти зверху аліментів щось витрачаєш? – парирувала Неля Юріївна. – Чорною ікрою Матвія годуєш чи що? У мене пенсія менша, ніж твої аліменти
Життєві історії 0
— Так і сказала? А нічого, що в хлопчиська є батьки? Син твій аліменти платить досить непогані, – обурюється подруга Нелі Юріївни. – І вистачає ж совісті? —
— Молодий пройдисвіт! – завив чоловік, щойно Маринка повернулася до розминання, і тепер уже втирання мазі в поперек, – це все він, хай йому грець. Це треба було придумати «вівтар щастя», і це ось «нехай кожен із чоловіків принесе на нього те, що характеризує його розуміння щастя!» «Ну так! Усі зрозуміли, що це символічні сердечка або янголята, заготовлені ведучим, і тільки ти, проскочивши повз «реквізит», підхопив мене!»
Життєві історії 0
Чоловік скиглив і просив повернути його у той самий безтурботний час, який був ще до того – коли він вперше побачив Маринку. Маринка, тепер уже повногруда дама злегка
— Господарочка, – зняв він кепку, – у вас не буде коси? А то до хати не пройти ніяк, заросло все. — А навіщо вам до хати? – кинувши на чоловіка крижаний погляд, запитала Ксенія, – ви хто такий? — Я, у певному сенсі, господар… ваш новий сусід, – продовжував усміхатися чужинець, – Ну то що? Допоможете? Дасте косарку або косу? — Немає в мене коси! – неприязно кинула Ксенія, – а ви що, родич діда Іллі? — Я не родич, – усміхнувся чоловік, – цю ділянку мені запропонували в адміністрації, і я погодився. — Ах, запропонували? Он воно що! Досить дивно
Життєві історії 0
Ксенія із занепокоєнням спостерігала у вікно, як біля сусідського напівзруйнованого паркану пригальмувала «буханка». Звідти вискочив, як чорт із-за рогу, незнайомий чоловік, і, махнувши рукою шоферу, штовхнув напівзгнилу хвіртку.
— Що, припекло? Одразу бабусю згадали, – сказала вона. — Усього на два тижні, – почала розповідати Аліна, вирішивши, що якщо відмовить, то всі плани заваляться, доведеться розвернутися і піти з сином. — А синок мій як там? – запитала єхидно Василина. — Працює. — Ну-ну, чула, нажилися вже, розбіглися… — Ну, так залишається Микита чи ні? – Аліна вже готова була після такого прийому повернутися на зупинку і чекати попутку. — Заходьте, – господиня відчинила хвіртку, пропускаючи гостей
Життєві історії 0
— Відрядження на два тижні, ці курси обов’язкові для всіх, тож вирішуй, Аліно: або… або… Заступник директора Інна Ігорівна дивиться крізь окуляри на співробітницю, чекаючи відповіді. Аліна знає,
— Я ж не знала, що вони такі… — І знати не треба було. Ти просто повелася як дурна дівчинка… — Він обіцяв, що ми одружимося… — Коли? Десять років тому? Ти нормальна, взагалі? Вибач, але не можна ж бути такою дурепою! Та ти бігти повинна була, коли тебе змусили дитини позбутися! Я тоді тобі казала, але ти ж мене не слухала! І ось результат… Найприкріше: ти ж тепер нічого не доведеш. Ні копійки в них не вирвеш
Життєві історії 0
Дзвінок у двері пролунав, коли Ольга вже лягла спати… Навіть задрімала… — Кого це принесло серед ночі? – подумала жінка з роздратуванням і, накинувши халат, пішла відчиняти… На
— Ось і справи, – усміхається подруга пенсіонерки. – Отримай, бабцю, двох онуків. Ти як хочеш, а з семирічною дитиною теж якось треба займатися. Не буде вона в кутку сидіти весь день тихенько. — Саме так! Дівчинка слухняна й активна, то одне їй, то інше, то їй нудно, то вона хоче їсти, але не це, а інше: «Бабусю, зроби». Ну яка я, до біса, бабуся? І потім, то з одним сидіти, а то з двома. Різниця величезна. Тамара Максимівна витримала два дні, а потім сказала Олесі, що сидіти вона згодна тільки зі своїм онуком, на своїй території
Життєві історії 0
Син Тамари Максимівни 4 роки тому одружився з жінкою у якої вже була дитина. У нього перший шлюб, у неї – другий. Доньці невістки Ірочці було на той
— Чоловік мій уже відверто сміється з зятя, каже, що він, напевно, тупуватий, – усміхається Анастасія Сергіївна. — Може, правда, не тягне? — Та ні ж, він дуже начитаний, інтелектуал, але… це не професія. Сидіти і в’їдливо перебирати папірці? Це робота для мужика, у якого сім’я? Він ще й повільний. Знає багато, всі його знаннями користуються, але рухають спритніших і мобільніших
Життєві історії 0
— А я їй кажу, що його старання на хліб не намажеш. І за квартиру ними не розплатишся, – сердиться Анастасія Сергіївна. – Ну що сім’ї з тих

You cannot copy content of this page