Прийшла додому, а пропозиція сусіда все з голови не виходить: «Навіщо він це сказав? Як це він собі уявляє? Приїде до свого брата з чужою незнайомою жінкою ще, до того ж, із хворою. Буду я в них там усю ніч кашляти, – і раптом думки в іншому напрямку пішли. – А я б з ним поїхала. Він чоловік непоганий, працює і заробляє. Дружина від нього пішла, діти виросли й роз’їхалися. Може, хоч раз у житті в лісі побувала б»
— З понеділка я вас виписую на роботу – вимовила лікарка і додала. – Якщо не хочете більше хворіти, звільняйтеся з заводу і міняйте клімат. Треба переїжджати туди,
Річ у тім, що мама чоловіка гроші, надіслані сином, не витрачає. Вона їх збирає. Продовжуючи купувати за акціями найдешевші продукти, не купуючи собі нового одягу і взуття. І добре б, якби вона доньці або її дітям купувала щось, крім себе. Але ж ні, дочці свекруха не дає ні копійки. — Ходить як волоцюга, – каже Віра
— Посварилися вкотре. У нас дочка в декретній відпустці, а в них іпотека, я б краще їм додаткові гроші дала, – злиться Віра. – Там онука в нас,
— А зі мною, значить, ти старий, старий?! – слова дряпали горло. – Що ж ти раніше мовчав? Що ж усі ці роки терпів? У цю секунду я зрозуміла: ось вона, зрада. — Та зрозумій ти! – він у серцях махнув рукою. – Мені шістдесят п’ять – це не кінець життя! Я тільки на пенсію вийшов, у мене все попереду. Хочу радіти життю, а не киснути вдома
Ніколи не думала, що у свої шістдесят три роки опинюся в такій ситуації. Тридцять вісім років спільного життя з Нестором Сергійовичем – і ось, під свято, він заявляє
Але загадати бажання о дванадцятій ночі, коли тільки-тільки Новий рік настав, це ж обов’язково! Це те, що роблять усі вихованці дитячого будинку, і майже в усіх це бажання однакове – знайти батьків. Навіть старші діти ще не впадають у відчай. Хоча і кажуть, що загадали зовсім інше, все ще сподіваються на усиновлення. Усім мріється мати справжню сім’ю – маму, тата, дім і власну кімнату
Мороз намалював на склі хитромудрі візерунки. Ці візерунки були дуже красиві й незвичайні, але дівчинка, яка сиділа на холодному підвіконні дитячого будинку, подихавши на пальчики, малювала свої картинки.
Він привітав колег із прийдешнім Новим роком, побажав спокійного чергування і поїхав. Удома швидко перекусив, встиг освіжитися під душем, узяв подарунки і вирушив у дорогу. Всього сто п’ятдесят кілометрів, це не так вже й багато. Якби дорога не була слизькою, доїхав би за пару годин на своїй старенькій машині. Але йшов сніг, їхати було важко
Нічне чергування завершилося невідкладною медичною допомогою. Хвору привезли під ранок, і ситуація вимагала не зволікати. Бригада лікарів, як єдина команда, розуміла один одного з півслова, і навіть погляду
Трубку взяв черговий і на її гарячий речитатив спокійно відповів, що треба заспокоїтися, мила паняночко. Бо жодних філій фірма в цьому місті не відкриває і у відрядження на Новий рік нікого не посилали! — Як це – не посилали? – здивувалася Лідка. — Та дуже просто, – пояснив ввічливий дядечко. – Усі співробітники вже другий день благополучно святкують – ми до восьмого не працюємо. Тож, з Новим роком і не забивайте собі голову нісенітницею
— У відрядження на Новий рік нікого не посилали! — Як це – не посилали? – здивувалася Лідка. — Та дуже просто, – пояснив ввічливий дядечко. – Усі співробітники вже другий
— Щось я не бачу ваших сумок, – намагався тактовно натякати Юрій. — Ой, ну які можуть бути церемонії між родичами, – поправляла вона гарну зачіску тонкими пальцями зі свіжим манікюром. — Я не зрозумів, – чесно говорив господар будинку. – Мати щойно сказала, ти мала принести холодець, запечену качку, цукерки. Де це все? — Так вийшло, що ми не встигли, за що просимо вибачення, – бубоніла далі Світлана. – В останню хвилину я Івана зганяла в підвал за маринованими огірками і в магазині поруч із будинком купили ковбаску, ось
Тетяна з ніг валилася від втоми, оскільки останні кілька днів були присвячені активній підготовці до святкування Нового Року. — Може, нам уже варто змінити цю традицію щороку відзначати
Коли син заснув, Галина розгорнула аркуш паперу, на якому вона сама написала під диктовку сина: «Дорогий дідусь Мороз, тепер я знаю, що ти мій дідусь. Я дуже хочу, щоб ти прийшов до мене на Новий рік і подарував мені тата. Адже без тата теж не можна, правда ж? А мамі гарну сукню, бо я чув, як вона сказала, що вона не прийде в гості до подруги, бо їй нема чого вдягнути. А більше мені нічого не треба, у мене все є: і м’ячик, і машинка, і кольорові олівці. Ти тільки приходь, я дам тобі погратися у свої іграшки…»
— Мамо, а чому в Тані є дідусь і в Сашка є дідусь, а в мене немає? – запитав якось перед Новим роком п’ятирічний Кирило. — У тебе
Андрій, молодий продавець овочів на ринку, щоранку починав свій день однаково. Щойно починало світати, він уже був на місці: акуратно розкладав ящики з овочами, фруктами і зеленню на своєму невеликому робочому місці. Робота була зовсім не з легких. Вранці – вставай раніше за всіх, потім тягай ці важкі ящики, наприкінці дня прибирай за собою все назад. Але Андрій звик. Він знаходив у цьому своє особливе задоволення
Андрій, молодий продавець овочів на ринку, щоранку починав свій день однаково. Щойно починало світати, він уже був на місці: акуратно розкладав ящики з овочами, фруктами і зеленню на
— Мариночко, ти ж пам’ятаєш, так? Без олів’є. Це вже точно не модно в наш час, це пережиток минулого, тим паче не легкого минулого. Я тут знайшла прекрасні рецепти в інтернеті. Салат із морепродуктами, канапе з авокадо і креветками… Цього року стіл має бути вишуканим. — Тетяно Миколаївно, я не збираюся готувати ресторанне меню. І Андрій любить олів’є. Та й я хочу зробити те, до чого звикла з дитинства
Марина нервово крутилася кухнею, звіряючи список з продуктами в наявності. До свята залишалося менше доби, а їй усе ще не подобалося її меню. Салати, закуски, гаряче – все

You cannot copy content of this page