Життєві історії 0
— Скажи, я тобі цікавий тільки як художник? – запитав Антон, коли вони вже йшли до гуртожитку. — Тепер уже не тільки… – Марія посміхнулася й обійняла його, притулившись до його плеча, – заради тебе я готова на все: носити твої інструменти, мити пензлі, варити борщі… — Але ти талановита, Марійко. Одні твої янголята чого варті! Це ж радість яка для дітей… – спробував сказати Антон
Ще в десять років Марійка захопилася виробами та рукоділлям. — Найкращий подарунок – це
Життєві історії 0
Не кожен чоловік здатний відкрити серце жінки. І не в кожній жінці й не в кожному серці б’є ключем кохання. Іноді воно сильно переповнене різними образами та стражданнями. І тоді джерело, як камінням привалене, і не йде з нього цілюща вода – щире кохання
– Бабусю, ба! – шепотіла онука. – Ну, розкажи мені свою казку – я
Життєві історії 0
Я сама собі все купуватиму, навіть їжу. Гроші, які вам платитимуть за опіку наді мною, стануть вашим збільшенням до пенсії. Я на них не претендую. Мені потрібно розібратися з цією бюрократією, і якби я мала інших родичів, то я б до вас не звернулася
– За тобою мама прийшла, збирайся. Існує думка, що кожна дитина в дитбудинку дуже чекає
Життєві історії 0
– Донечко, це ненадовго. Скоро я тебе заберу назад. Буду приходити до тебе вихідними й принесу тобі велику ляльку. Пам’ятаєш, вона в магазині на вітрині стояла. Ось таку і привезу
Іван і Тетяна обідали, коли вхідні двері відчинилися і в будинок зайшла неохайна жінка.
Життєві історії 0
У неї був гарний Мерседес, на який задивлялися всі співробітники агентства, тільки не кожен міг собі такий дозволити. Нікого і ніколи з офісу Анастасія Євгенівна на ньому не возила, а Сашу чомусь повезла. Їхали мовчки, дорогою вона нічого не говорила і ні про що не питала
“Ненавиджу!” – подумала про себе Саша, сама точно не впевнена в тому, до кого
Життєві історії 0
Ось і зібралися разом три брати, три спадкоємці. Злетілися як ворони на обід. Степан сподівався, що крім нього ніхто не приїде, Борис вже точно. Троє братів отримали запрошення приїхати сюди, щоб попрощатися з Ганною Іванівною. Так було й написано: «щоб попрощатися». І вказано про всяк випадок адресу, якщо забули
У старій великій квартирі панувало незвичайне пожвавлення. Раз у раз деренчав дверний дзвінок, відчинялися
Життєві історії 0
— А коли перша дружина повернеться, куди ж нову подінеш? – не вгамовувалася жінка. — З обома житиму, – усміхнувся Михайло, не збираючись розписувати свої плани перед місцевою пліткаркою, – ти б краще, Катерина Степанівна, за своїм мужиком стежила б. — А що я? Мій мужик на місці, не бігає, щодня вдома, хоч і іноді бешкетує, але мені не зраджує, – одразу ж Катерина стала серйозною, адже розмова стала не такою доброзичливою, утворивши певний докір у бік її сім’ї, – у мене все добре, тут мені пощастило, можна сказати
— Михайле, чи не вже ти знову одружився? – Катерина Степанівна з якоюсь хитринкою
Життєві історії 0
— Мамо, навіть не думай відмовлятися від путівки, з батьком не жила, а мучилася, хоч зараз відпочинеш, поспілкуєшся, наберешся сил. За тиждень Ганна поїхала до Карпат у санаторій, що знаходився на березі красивого озера. Вона була вдячна своїм дітям, що відправили її сюди, така тут краса, на березі озера тиша, подовгу гуляла, розчулювалася співу птахів. В одну з таких прогулянок, вона зустрілася з Павлом, сивим чоловіком. Він першим із нею привітався, заговорив, вона підтримала розмову, і зустрічі стали щоденними
Коли в Ганни не стало мами, їй щойно виповнилося вісімнадцять, вона залишилася зовсім одна.
Життєві історії 0
— Якщо справа в меню, то ми самі замовимо дитині їжу. Не турбуйся, у нас є гроші. А якщо кафе настільки погане, що там немає нічого для дитини, то принесемо із собою. — У кафе не вітається приносити їжу. Повторю, це не моя примха, а вимога адміністрації. Заклад вісімнадцять плюс, дітям там не місце. — Раз так, значить, там і нам не місце. Вибач, Марино, але ми ходимо на свята тільки всією сім’єю
Марина та Ігор були одружені п’ять років. Марина була переконана, що батьки чоловіка були
Життєві історії 0
— А дружина ваша де? – запитував хтось. — Вигнав я її, – відповідав Вася. — За що? — Набридла. Без неї добре! – заливався солов’єм Василь. – Тиша, спокій, очі ніхто не муляє! — А хто ж вам готує? — А що там його готувати? 15 хвилин і все! Не розумію, чим вона займалася цілими днями! Напевно, наїдала собі кілограми. Прийдеш, їсти нічого, а сама з кожним днем товща і товща
— Ти від мене йдеш? Ну й котись! – сказав Василь дружині, Ірині. Вони

You cannot copy content of this page