— А ти не розумієш, чого вона домагається? Вона вже другий рік нас буквально мучить тим, що їй одній жити страшно: «Віддам Богу душу, протухну, а ви й не почухаєтесь». Ну куди ж їй віддавати ту душу? Тим більше, «протухне»? Ми щодня телефонуємо, дізнаємося, як справи. Раз на тиждень обов’язково хтось у неї буває, або чоловік, або син, донька заїжджає. Щоправда, не може зараз часто, дитинку складно носить
— Чоловік учора навіть вилаявся, – розповідає Лідія подрузі. – Ну як ти думаєш?
— Ти робиш помилку. Не можна тобі за нього виходити. ─ Чому це? Ольга одразу стала в оборону, ─ тому що тракторист? Справа не в цьому, хоча теж має значення. Розумієш, він, можливо, хороша людина, але ви абсолютно різні люди. Ось про що ти будеш із ним говорити? Виросла в офіцерській родині, освіта вища. А він? Сільський хлопець, так ─ працьовитий, але дуже примітивний. Відразу видно. Якщо залишишся з ним, між вами завжди стоятиме одне слово: «інтелект»
Тридцять вісім років тому Ольга привезла майбутнього чоловіка Володимира до батьків. Познайомити. Повідомити, що
– Так, ми з тобою зовсім забули… – раптом застигла Оксана, і перестала збирати свої речі у валізу. – Що ми робитимемо з нашою Ларисою?!
Про розлучення молоді домовилося швидко – за одну годину. І ця складна розмова у
– О, а от і твоя приїхала! Справді, таксі. Хоча на таксі це не дуже схоже. Он, водила вийшов, відчинив двері, допоміг вибратися з машини твоїй Насті. До під’їзду веде…
– Забрати тебе з роботи? А що сталося? Чи автобуси ходити перестали? – Невдоволено
– Добре, донечко, але не довго, бо мені ж ще треба гостину готувати, – каже Валентина Петрівна
– Зоряно, забув тобі сказати, нас мама в гості запросила. В суботу у неї
– А маму свою ти на кого залишаєш? Я вже достатньо провозилася з бабусею, тепер твоя черга. Хочеш жити у квартирі, то забирай туди та свою маму
– Мама твоя, отже і тобі жити з нею, – заявила мені донька. –
Допомагаю бабусі, чим можу. Пенсія в неї хороша, майже шість тисяч, але все одно допомагаю: мені не важко, а їй приємно
Пакет зі сміттям стояв біля вхідних дверей п’ятнадцятої квартири другий день. Віктор запам’ятав цю
– Я все розумію, зараз усім важко! Приїхала за картоплею! Я її купила для бабусі, а не для вас! Скільки ви забрали? Половину?
Допомагаю бабусі, чим можу. Пенсія в неї хороша, майже шість тисяч, але все одно
– Ліда. Навіть не знаю, з чого почати… Я подав на розлучення. Донька виросла, я чекав цієї хвилини. Може ти не помічала, але я став іншим. Заради доньки я не помічав твоїх причіпок, вів господарство, коли ти затримувалася на роботі
Ліда і Сергій прожили разом 25 років. І раптом – розлучення. Що трапилося? Як
– Так, мама любила город, у неї грядочки завжди такими красивими були, що хоч картини малюй. Напрацювалася вона за життя, бідолашна, – зітхнула Люба
– Документи десь мають бути тут, у шухляді, добре дивися, синку, – наказувала Люба,

You cannot copy content of this page