Життєві історії 0
— Дивись, мамо, ось це дідусева дружина Раїса, а це його донька Наталя. Правда, вони красиві? Дідусь каже, що вони живуть десь далеко, так дідусь? – Катруся озирнулася на Петровича, а він важко зітхнув і кивнув. — Що ж вони до Вас не приїжджають, Петровичу? Чи ви посварилися? – запитала я. — Ні, що ти, – замахав старий, – Я їх дуже люблю. Вони живуть за кордоном. У моєї Раєчки спина все боліла, от разом із донькою і поїхала. Там і клімат кращий, і лікування
Раніше ми жили разом із моїми батьками в старому будинку в межах обласного міста.
Життєві історії 0
Не встигла Марія заспокоїтися, як з’явився в неї на порозі чоловік, який назвався знайомим її чоловіка. Як потім зрозуміла – це з тієї самої компанії. Про якийсь борг говорив, натякав, як би розрахуватися… Ось тоді Марія й наважилася виїхати, хоча після того як не стало чоловіка два роки минуло. Причому звільнилася з птахофабрики тихо, без зайвих розмов. Швидко знайшла хату в селі й купила на невеликі заощадження. Вважала, що їй просто пощастило. Грошей було мало, здебільшого та частина, що за батьківську квартиру з сестрою вигадали
Поруч з автостанцією красувався ларьок, підставивши дерев’яні боки яскравому сонцю. Промені були незвично гарячими,
Життєві історії 0
— Коли ми з чоловіком працювали на двох роботах, щоб виплатити розстрочку за двокімнатну квартиру, брат чоловіка з дружиною сміялися над нами і казали, що ми впрягли себе в кабалу
Мій чоловік має меншого брата. А брат має двох дітей. І ось коли ми
Життєві історії 0
Син майже не з’являвся вдома через велику кількість роботи та відрядження, невістка зовсім не розмовляла з Ганною Костянтинівною, а онуки любили пожартувати над бабусею та її роками: — Дивися, як у неї руки тремтять!
Багато часу Ганна Костянтинівна проводила у своєму будиночку у невеликому селі. Будинок був уже
Життєві історії 0
Бабуся Віра подарувала невістці всі свої скарби. Скарбів було два — тоненька золота каблучка з червоним каменем і велика брошка з різнокольоровими скельцями, яку вона жодного разу не вдягала
Бабуся Віра була невіруючою. Але найбільше на світі вона боялася двох речей — що
Життєві історії 0
Таїсія Павлівна поспішала широкою сільською вулицею, притискаючи до груди пакет зі свіжими булочками. — Тепер на тиждень вистачить,— думала вона,— вдало я до Гаврилівни зайшла. Встигли до крамниці
Таїсія Павлівна поспішала широкою сільською вулицею, притискаючи до груди пакет зі свіжими булочками. —
Життєві історії 0
Бабуся, маленька, худа, в пошарпаному пальті, вона сиділа там у будь-яку погоду. У дощ, спекотний літній день і морозний вечір. Сиділа тихо, не підводячи голови, а поряд з нею, на асфальті, була розстелена невелика ватяна ковдра, з речами, що на ній лежали
Повільно йшов я від бабусі, знаючи, що більше її не побачу. На вулиці Весняній часто
Життєві історії 0
— Доброго дня, Віталіку, — прошепотіла одна з незнайомих жінок. — Ти зараз поїдеш із нами. Ми дізналися, що тебе ображає мама. Поживеш поки що в дитячому будинку
Забрали підлітка в інтернат прямо з уроку. Віталік йшов багатолюдною вулицею штовхаючи ногою середнього
Життєві історії 0
— Ох, Оленко, самі ми залишилися, та ще й із дитиною на шиї! – Любив голосити свекор, влаштувавшись за кухонним столом і спостерігаючи, як Олена готує вечерю. – А що, у нас сьогодні знову макарони? В Олени горіло все з середини від такого співчуття, але вона намагалася тримати себе в руках. — Та знову, – відповідала вона. – Тому що грошей у нас немає, а макарони поки що є! — Ну, значить, будемо виживати, – сумно констатував Андрій Петрович. – Макарони з маслом – цілком собі їжа. — Масла теж немає, – повідомляла Олена, спостерігаючи за реакцією свекра
— Шикуєш, Оленко?! Батон можна було дешевше взяти, курка теж на знижці буває… Та
Життєві історії 0
— А коли йому? Спозаранку поїхав, затемна приїхав. Та й що з нього взяти? Він на роботі, а на Нюрці все господарство і діти. Тим паче не свої діти. Так і нема рідних в неї… От же вхопилася за Василя-вдівця, думала своїх Бог дасть, а воно он як вийшло. Ганна з молодих років була дівкою справною, і в роки лихоліття працювала нарівні з чоловіками, яких у селі, залишилося зовсім не багато
— Що? Знову Нюрка своїх ганяє? — Та які вони «свої»? Ясна річ –

You cannot copy content of this page