Йому зараз скільки? 52? Майже 53? Прямо ідеал для молодої німфи. І не так він і багатий за сучасними мірками. — І тим не менше, – сумно посміхається Ангеліна, – він мені ще й зраджує. І уяви собі, з тіткою 46-ти років, із зайвою вагою. Він звичайно каже, що це його “просто подруга”, але ти вибач, просто подругам квартири не дарують
— На 14 років він від мене старший, – розповідає шкільній подрузі, з якою зустрілася зовсім випадково Ангеліна, – спочатку здавалося – ось воно, вирішення всіх проблем, чоловік
— Ти маму зовсім заїздила вже, – вимовляє сестра Катя. – Навчися, врешті-решт, справлятися сама. Ти не маленька. Що ти постійно на мене киваєш?
— Мама нічого не каже, навпаки, сама запропонувала таку допомогу, я не просила і не наполягала. Але зате Рита мені вже всі мізки проїла, – засмучена Катерина. —
— Сміття він, виходячи з дому на пів години раніше, раз у раз намагається «забути» чи «не побачити», черевики вранці мити ходить і сопе невдоволено, посуд… цілий скандал, щоб він за собою помив його, особливо якщо їсть один, окремо від сім’ї, — засмучена Ольга. – У його розумінні – це все жіночі справи, ось мама, вона враз справлялася, а я не справляюся
— Не дуже й він з’їжджати від мами хотів, це правда, — каже Ольга. — В принципі, мені свекруха зі свекром поганого теж нічого не зробили, добре жили,
Молода, красива, при квартирі, без шкідливих звичок і дітей від минулого шлюбу. Та на тебе черга вишикується. Тим паче, що ти останнім часом така стала ділова, впевнена в собі. Чоловіки це одразу зчитують і таких жінок не пропускають
— Погано все в нас, – каже подрузі Аліса. – Здається, що Ілля має намір мені заявити про розлучення. Сумно і дуже шкода, що так закінчиться наша історія.
Чоловік увечері біг до улюбленого авто й мало не з лупою його розглядав. — Ти подряпала «торпеду», — кричав він на Інну. — І взагалі, знаю я, як ви, баби, їздите. Жінка за кермом – це лихо на колесах
— Хоча ти знаєш, напевно, ця клята машина лише приводом стала, — зізнається жінка. — Але з неї в нашій сім’ї розлад і почався. І що тепер? Продамо,
— Мамо, уявляєте, ми їй з Олежком говоримо поїхали з нами, а вона ні вперлася, до бабусі в село, – і це та Ольга, яка сухар.. Посміхається Тетяна Єгорівна, притискаючи до себе внучку Яночку, згадує, як боялася рік тому цієї зустрічі… — Ба, а Олеся коли приїде? — Виїхали, Ніна дзвонила… — Все батьки, бувайте… я пішла, мені треба речі розкласти, та й узагалі
Перед зустріччю з родичами Тетяна Єгорівна неабияк хвилювалася. Син із невісткою приїхати мають, от і хвилюється. Онучку нову перший раз побачить. Син, Олег, одружився півроку тому, вдруге. Перша
— Як же я тільки хочу повернутися. Як я скучив за спокійним життям, за сирниками і кріслом-гойдалкою на дачі. Ця вертихвістка тільки й робить, що по подружках і по барах усю ніч бігає, а потім ввесь день спить . А я не можу так, у мене таких сил уже немає
— Як же я тільки хочу повернутися. Як я скучив за спокійним життям, за сирниками і кріслом-гойдалкою на дачі. А ця вертихвістка тільки й робить, що по подружках
– Посади якихось овочів, а то перед людьми соромно. Всім батьки з дачі їжу тягнуть мішками, а ти – пучок петрушки та букет айстр. – Овочі вирощувати дорого й нудно, простіше в магазині купити, – відмахнулася Ганна Михайлівна
– Та викинь ти свої квіти, посади замість них он хоча б овочі та ягоди, – заявив син. – Ми з дружиною чекаємо врожаю, інакше навіщо подарували тобі
У неї теж були діти – двоє хлопчиків, – але, на відміну від мене, вона була ідеальною і правильною. А правильність полягала в тому, що вона жодного разу не розійшлася з чоловіком. Секрет був простий: вона просто не виходила заміж. Чоловіки зваблювали її, робили їй дитину, а потім кидали і зникали з горизонту
Дідуся і бабусі, у моєї доньки – не буде! Я так вирішила! Після того, що викинули мої батьки, я їх до своєї доньки не підпущу. Не уявляю, щоб
Кричав, тупотів ногами, намагався довести, що походи чоловіка наліво — це інше, а від Наді він такої гидоти не очікував. — Ага, — усміхається жінка. — Він чистенький. Це я брудна. Ми перестали фізично бути чоловіком і дружиною за 8 місяців до тієї розмови. І він думав, що мені нічого не треба? Йому на стороні вистачало любові й ласки, а я лялька дерев’яна чи що?
— Ой, ну ми ще зі школи дружили, — розповідає Надія. — З сьомого класу, разом — майже 20 років, як то кажуть, водою не розлити. Виходить, дружба

You cannot copy content of this page