Головна

Selena

— Іване, коли ви в гості? – Наполегливо запитувала Галя. – От не стане мене і так тебе й не побачу. Ти взагалі чи з глузду з’їхав? Якщо б я могла, так сама б уже в гостях у тебе була. Та куди мені? У мене он поросята, кролі, телиця дійна, курей без ліку, каченята, а ще Павло обіцяв індичок малих приперти. Як же я господарство своє кину? А в тебе навіть собаки нема. Що тобі переживати? Зібрався і приїхав! — Ох, Галю, я вже й сам втомився тобі відмовляти. – З усмішкою перебив я співрозмовницю. – Усе так кажеш – і зірватися можемо, і можливість є, а все як щось заважає
Життєві історії 0
Час не стоїть на місці, і як би це прикро не звучало – всі ми потроху старіємо. І що старшими стаємо, то більше усвідомлюємо цінність зустрічей не тільки
— Ти що тут робиш? – запитала я без особливої дружелюбності. — Як що, – здивувалася Тоня. – У гості приїхала. Ти хіба не рада? — Та не дуже, – чесно зізналася я. — Ти ж вічно кажеш мамі, що я даремно тебе за купівлю будинку лаю. – Мої слова Тоня пропустила повз вуха. – Так ось ми і приїхали до тебе відпочити на природі. Може, я не права, і купівля будинку дійсно мала сенс
Життєві історії 0
Я вказала рідній сестрі на двері, і мені абсолютно за це не соромно. Підозрюю, мені потім знатно прилетить від мами, але, принаймні, я в цей момент не буду
“Що робити?» – Думав він. – “Кинути дитину, якось не добре. Яну не розгледів. А може це мій син? Хлопчику років сім. Значить зачатий він був, коли мені було двадцять три. Серйозних стосунків у мене не було в той час, та й зараз немає. З чужою людиною навряд чи вона залишить дитину. Назвала на честь мене. Виходить, я батько. Нічого собі подаруночок на старий Новий рік”
Життєві історії 0
Сергій вимкнув комп’ютер і розвалився на кріслі. Усе! Робочий день закінчився! Після тривалих вихідних, робота якось не дуже просувалася. Скоро здавати проєкт, а там ще кінь не валявся.
— Малюки, отримайте! – вона простягнула їм одразу три видання, – це ваш, «Барвінок», це – Вовці, напевно, «Малятко», ну, а це – вашій мамі – «Порадниця»! От же молодці! Ось це – сім’я! — А мені з батьком газету давай… – Мишко спускався з ґанку задоволений і сяючий. — Так-так, пам’ятаю. І газету, – засміялася Зоя, – а ти молодець. І матір порадував
Життєві історії 0
Весняне сонечко грало в калюжах, піщані дороги вже підсихали в селі, і діти виходили з дворів погратися на вулицю. У передобідні години навіть люди похилого віку сиділи на
— Як же я рада! Заходьте-заходьте, гості дорогі! – Світлана широко відчинила нам двері і сяяла не гірше ялинкової іграшки. Ми роздяглися і невпевнено пройшли в будинок. Ошатний віночок на вхідних дверях, новорічні гірлянди, фігурки сніговиків, діда Мороза і Снігуроньки, яскраві подарункові шкарпетки на стінах, – буквально кожен куточок квартири був чимось прикрашений. Посеред залу стояла велика штучна ялинка, а поруч красувався густо заставлений наїдками стіл
Життєві історії 0
Цього року всіх нас запросила до себе на святкування Нового року двоюрідна сестра діда – Світлана Петрівна. Сім’я в нас дружна: щороку тридцять першого грудня ми обов’язково збираємося
— Відразу видно, Надійко, що ти вчителька літератури, а не математики. – Він зробив загадкове обличчя. – Паралель цих подій у тому, що в старий новий рік стара дружина може стати новою! — Що? — Я кажу, що стара… — Я зрозуміла твою метафору, Вітя. Але я не розумію, чому ти назвав мене старою? Я що, за цей рік так сильно постаріла
Життєві історії 0
Віктор прийшов до колишньої дружини тринадцятого січня. Подзвонив у двері, а коли вона відчинила, винувато сказав: — Здрастуй, Надю. Запросиш мене в гості? — Ні, не запрошу, –
— Навіщо ти до неї ходиш? – з порога кричала Оля, варто було тільки Любові Михайлівні вийти від старої. – Вона ж страшна! Вона їсть дітей! Вона і тебе з’їсть! Вона страшна! Літня жінка впевнено хапала онуку за руку і, не кажучи ні слова, заводила до приміщення. І тільки потім починала розмову. — Олечко! Не кажи дурниць, – м’яко вимовляла Любов Михайлівна, дивлячись онучці прямо в очі. – Не можна судити людину, не знаючи про її життя. — А я знаю! – з викликом відповідала дівчинка. – Усі кажуть, що баба Вірка погана! Усі! З нею ніхто не дружить, одна ти до неї ходиш! А я боюся, що вона тебе з’їсть
Життєві історії 0
Баба Віра жила самотньо. Людей цуралася, гостей не приймала, із сусідами не зналася. Її кімнатка з єдиним, злегка похиленим вікном знаходилася в найдальшому кутку типового одеського дворика. Двері
— Куди їдеш? — Додому, до батьків на свята. Я сам з Варварівки. Вчуся в столиці. Ось на канікули, потім сесія. — Готуватися будеш після свят? — Ага, треба…. А далі пішла розповідь про шкідливість викладачів, про те, як напружують вони нещасних студентів, як важко стало зараз на сесіях таким ось простим безгрошовим хлопчакам
Життєві історії 0
Андрій стояв на зупинці, чекаючи на хоч якийсь транспорт у напрямку будинку. Нарешті їх відпустили. До нового року залишалося три дні. Зараз не новий рік, а очікувана сесія
— Яка ти в нас, матусю… – одного разу сказала їй донька Марина. — Яка? Що таке? – запитала Ліда. — Людино-людина… Най-най хороша і добра… – донька обійняла матір і поцілувала. — А мені особливо радісно чути ці слова від тебе, донечко. І я вас усіх люблю
Життєві історії 0
Лідія готувалася до виходу на пенсію. Вона раділа майбутньому незалежному життю: скоро, буквально за півроку, у неї буде багато вільного часу, вона вже планувала поїздки і почала робити
— Ах ти граф чортів, спадкоємець йому потрібен, було б що успадковувати, – кричала несамовито Катерина, – на квартиру нехай твоя вертихвістка навіть рот свій поганий й не відкриває, зрозумів. Виписуйся і дарчу своєї частини на доньку оформлюй. Голий підеш, нехай твоя красуня тебе такого полюбить. Михайло на все погоджувався
Життєві історії 0
Катерина плакала, підтягнувши коліна до підборіддя, вона лежала і плакала. — Мамо-о, – у кімнату постукала донька, – у тебе все добре? — Так-так, Юленько, все чудово, –

You cannot copy content of this page