— Господи милосердний, святі угодники! – сплеснула вона руками. – Та тут цілий дитячий садок! І всі ці діти будуть жити тут? — Тимчасово, – поспішив запевнити її Дмитро. – Буквально кілька тижнів… — Два тижні? – Ганна Петрівна схопилася за серце. – Голубчику, та ви з глузду з’їхали! Тут же шум буде, біганина… А в мене тиск
— Дмитрику! Братику, ти тільки не хвилюйся… Від цих слів у Дмитра всередині все похолоділо. Коли сестра починала розмову такими словами, чекай біди. Востаннє після такого вступу вона
Григорій подивився вниз, на своє взуття, і відповів: — Так. Ходжу ще погано, звикаю. — Приїжджай скоріше, Гришо, удома і стіни лікують, ми тебе чекаємо. — Так, щойно випишуть, зателефоную. Григорій кинув телефон на табуретку поруч і закивав головою: — Бачу, як сумуєте, як чекаєте. Григорій зняв куртку і повісив її на вішалку. У дзеркалі передпокою на нього подивився зовсім сивий старий. Гриша навіть злякався. Немов хтось чужий стояв навпроти
У напівпорожній квартирі було надзвичайно тихо. Григорій відчинив двері своїм ключем і увійшов усередину, він нікого не попереджав, що повернеться так скоро. Різкий порив потягнув вхідні двері всередину
— От якби був у нас свій будинок, як у баби Віри, то нам тоді без кішки було б не можна, – пояснював хлопчик. — Так мені не можна з тваринами під одним дахом, – нагадувала мати синові. — Ну, то для них на своєму подвір’ї можна і свій будиночок збудувати, невеличкий, із батареєю, з віконечком, а ти з нами – у великому домі, мамо… – немов планував син. Батьки ствердно кивали, погоджувалися з доводами сина й усміхалися
Подружжя Світлана та Іван жили на околиці невеликого міста, саме в тому місці, де їхній триповерховий будинок був останнім у низці багатоквартирних будинків старої споруди. Далі починався приватний
— У нашому будинку немає жодного куточка для цієї злісної карги. Я сказала мамі, що вона може жити з нами, але тільки за умови повного дотримання правил будинку
«Я запропонувала мамі жити зі мною на тих же умовах, що я підлітком жила з нею». Поняття не маю, чому моя мати вирішила звернутися саме до мене. Ми
– Наталю, я тобі тут огірків з дачі привезла й кабачків, — у дверях стояла свекруха з двома об’ємними сумками і посміхалася. Але Наталя не зраділа. Адже бути такого не може, щоб Ніна Петрівна просто так вирішила поділитись своєю городиною
– Наталю, я тобі тут огірків з дачі привезла й кабачків, — у дверях стояла свекруха з двома об’ємними сумками і посміхалася. Але Наталя не зраділа. Адже бути
— Молодші діти пішли гуляти разом із чоловіком, і я маю ще хвилин двадцять вільного часу. Потрібно не забути розвісити білизну, поставити макарони варитися, полити квіти – а то вже кілька днів не поливала, засохнуть знову
– Мамо, давай до бабусі завтра сходимо? – Олександро, ти йди, якщо хочеш. Тільки домовитись потрібно заздалегідь, раптом у бабусі уроки. Ми сидимо на кухні та п’ємо каву.
– Моя мама зациклена на їжі. Тому одразу приготуйся до того, що вона почне давати тобі рекомендації – чим мене годувати і в яких кількостях. Благаю, не звертай на це ніякої уваги, і сильно не нервуй
Наталя вперше йшла в гості до Ірини Петрівни у статусі дружини її сина. Сашко, наближаючись до будинку, в якому прожив майже двадцять вісім років, давав дружині останні настанови.
— Володенька, рідний, потерпи! Зараз тобі стане краще! Ти тільки дихай, будь ласка, дихай глибше! А на чоловіка було страшно дивитися, обличчя набуло якогось бордового відтінку, очі червоні, весь у поту! Надя в розпачі бігала навколо машини, абсолютно не знаючи, що робити. У якийсь момент їй здалося, що чоловік віддає Богу душу, і вона, кинувшись на коліна на цій пустельній трасі і піднявши руки до неба, стала кричати: — Господи, почуй мене, благаю
У Наді зранку був піднесений чемоданний настрій, який може бути тільки в перший день довгоочікуваної відпустки. Сьогодні вони з чоловіком Володею їдуть у відпустку! Ні, ні не за
— У мами Степана грошей же на обід немає, він після нас доїдає… Моя дитина навчається у школі у другому класі, у колективі більше 20 дітлахів
Моя донька прийшла голодна зі школи і розповіла: — У мами Степана грошей же на обід немає, він після нас доїдає… Моя дитина навчається у школі у третьому
— Мамо, та звідки в мене гроші? У мене ледве на їжу вистачає. Віддай батька в дім для людей похилого віку. Тобі ж краще буде
— Мамо, та звідки в мене гроші? У мене ледве на їжу вистачає. Віддай батька в дім для людей похилого віку. Тобі ж краще буде! — Сину, допоможи!

You cannot copy content of this page