— Хотіла мандарини купити, а Ігор не зміг приїхати. Не на собі ж мені чотири ящики тягти, – нарікала донька, сівши за кухонний стіл. — Ось ти, Ритко, смішна. У нас із матір’ю ніколи автомобіля не було, а ми з нею і пральну машину, і холодильник додому якось доправили, раніше й доставки не було, це зараз усе швидко, не встигнеш кнопку натиснути – у двері дзвонять. Звикли ви до комфорту. Знаєш, а давай я з тобою завтра сходжу на ринок, купимо ми твої мандарини
Грудень місяць тільки почався, а Маргарита вже нічого не встигала. Минулого року вона одразу після університету пішла працювати в школу вчителем початкових класів і всі ці звіти, збори,
Пластикова виделка стала останньою краплею в цьому чаюванні. Ніна несподівано заплакала. Вона поставила тарілку на кухонний стіл і, ховаючи очі, почала швидко збиратися. — Мені пора… я вже спізнююся. Спасибі всім. — Ніно, почекай, – схаменулася мати. Ніна завмерла в дверях. Вона чомусь подумала, що мати приготувала подарунок і хоче зараз його вручити. — Ніно, а ти гардероб міняти не будеш? Чобітки чорненькі з минулого року залишилися в тебе? Катьці взуття потрібне
— Це, Ніночко, від мене подарунок, – свекруха простягнула коробку і м’яко посміхнулася. Коробочка була невелика, загорнута в пакувальний папір, блискучий, червоний. Можна було подумати, що це книжка
— О! Поскакав наш Коник! Значить, і нам на зміну пора! Господи, це ж треба природі так дитя образити! І навіщо вона його тільки залишила? Про те, що думають про неї та її сина сусіди, Катя, звісно, знала. Але лаятися вона не любила і вважала, що якщо вже людині Бог серця і душі не дав, то поводитися «по-людськи» її все одно не змусиш. А тому, годі й час витрачати на те, щоб зрозуміти, чому люди бувають такими. Краще витратити його на щось корисне. Наприклад, привести до ладу своє житло або посадити ще одну троянду біля свого ґанку
— Іди, іди звідси! Нема чого тобі тут! – Клавдія Матвіївна поставила на стіл під розлогою яблунею велике блюдо з гарячими пиріжками і штовхнула сусідського хлопчиська. – Киш!
— Квартира — твоя, ти чоловіка годуєш, поїш, даєш грошей на оплату кредитів для його сестри. Сестра намовляє, чоловік ревнує. А ти намагаєшся довести всім, що ти хороша
Станція “Парк Шевченка”. — Вибачте, ви виходите? — Олег почув жіночий голос позаду себе. — Так, звичайно. Голос здався знайомим, тому він обернувся, ковзнув байдужим поглядом по жіночці,
— І як тобі вдається стільки років із однією дружиною жити? У чому секрет? — мій брат щоразу, приходячи в гості, ставив ці запитання
— І як тобі вдається стільки років із однією дружиною жити? У чому секрет? — мій брат щоразу, приходячи в гості, ставив ці запитання. Кохання та величезне терпіння.
— А з ким ти залишався, коли мама у лікарні лежала? — З бабусею. Тільки у неї серце хворе. Вона не любить маму
Два роки тому Вадим мав усе — сім’ю, дружину, плани на майбутнє, надії. Проте наразі більше нічого немає. І неможливо жити, упокоритися з болем втрати. Якби можна було
— Поки ти молода та гарна, потрібно правильно розпорядитися цим рухомим майном. Чоловік, зустрічаючи таку красуню, як ти, повинен тебе всім забезпечувати і задовольняти всі твої забаганки. Для того вони й існують. Не звертай уваги на жебраків та неперспективних. Кохання придумали дурні, яким більше нема чого запропонувати. А тобі є що, — повчала мама
Вона вийшла заміж. Чоловіка їй підбирала мама. Яка вчила дочку “правильним” речам. — Поки ти молода та гарна, потрібно правильно розпорядитися цим рухомим майном. Чоловік, зустрічаючи таку красуню,
— Олеже… Ти все знаєш. Я… Просто в нього нікого нема, тільки ти… Не кидай його. Благаю… Якщо погодишся, все в Олени. Усі документи… Все… Втомилася, йди…
— У сенсі залишилося місяці зо два? Це що, жарт такий? Олено, ти жартуєш?! Як це? Їй же 30 років! Їй тридцять! Які два місяці? А Максим? Олег
— Моєму чоловікові пощастило лише один раз у житті — коли він одружився зі мною. Але несподівано днями йому пощастило вдруге
Для підняття настрою пропонуємо вам цю історію. Якщо чесно, моєму чоловікові пощастило лише один раз у житті — коли він одружився зі мною. Але несподівано днями йому пощастило
У сім Юля навчилася мити підлогу і смажити яєчню. У вісім – сама збиралася до школи і готувала сніданок собі та батькові. А в десять була абсолютно самостійною одиницею, з чітко розписаним на день графіком занять і тренувань, і обов’язками, які вони ділили навпіл з батьком. Юлька прибирала вітальню і спальні, а за батьком залишалася кухня, кабінет і місця загального користування. Готували вони по черзі. Єдиним обов’язком, який Юлька відмовилася ділити з батьком, був догляд за котом
— Тату, я вдома! І я голодна! Юлька жбурнула рюкзак у кут, стягнула черевики, і проспівала: «Гей! Є ще тут хоч хтось, крім мене?» Товстий смугастий кіт з’явився

You cannot copy content of this page