Головна

Місяць: Листопад 2024

— Що там з вечерею? – увійшов Денис на кухню. — Готую. — Ясно. А я тут собі нову комп’ютерну гру купив, наша українська, – похвалився він. — І дорого коштує? — Та яка різниця, – відмахнувся чоловік. – За кредити і квартиру я заплатив. Тож, це вільні гроші. «Ось як, – подумала Саша. – Вільні». У неї такого поняття не було, а якщо і з’являлося щось, то вона поспішала порадувати близьких. А коли її хтось радував
Життєві історії 0
Олександра поспішала додому, тримаючи в руках два пакети. Учора вона отримала зарплату і вирішила порадувати своїх домочадців. Чоловікові купила дорогу каву, знаючи, що він жити без цього напою
— “Жила б собі одна”, – мрійливо й сумно повторює мама. – “Прибрала раз на тиждень і все, чисто. Цілодобово б біля плити не стояла, чужий бруд не вимивала б. Як тато без мене? У нього дві доньки є. Але й це ще далеко, у нього є руки й ноги. Я все життя своє на нього поклала, вічно терпіла і була в прислугах, якби ти знала, як мені набридло все це! Ось у тебе чоловік, з роботи прийде, хапається за домашні справи, веселий такий, позитивний. У мене такого ніколи не було. Ти ж пам’ятаєш, яким він із роботи був. І як усім умів настрій зіпсувати. Ех
Життєві історії 0
— Почуваюся справжньою свинею, – ділиться з подругою Владлена. – І виходу в мене поки що ніякого немає, і від того, що мама страждає, мені погано. — Ну
Кігтями кіт зачепився за кофту, ту саму, що бабуся відписала онукові. — Ну ось і мій спадок, як у казці. Пам’ятаєш, Василю, казка була про братів, одному з яких дістався кіт. Тільки мені з кофтою, а не в чоботях, – розсміявся Вова. Три тижні минуло після того, як не стало бабусі, а ніби нічого не змінилося. Речі лежали і стояли на тих самих місцях. Марія планувала зробити косметичний ремонт перед тим, як переїхати, але таких грошей у неї не було
Життєві історії 0
— Раніше потрібно було про спадщину думати. А зараз як ділити будемо? – Марія задумливо підібгала губи. — Ти це мені? – Володя повернувся до сестри і важко
— Не хочеться дівчині біографію псувати. А крім того, дивіться, Струцький не заявив, бо не хоче уваги до себе привертати, він скоро виїжджає, йому батько в місті місце знайшов, і він, хоч і молодий фахівець за розподілом, але якнайшвидше хоче виїхати. І ця історія на новому місці йому не потрібна, тому він і промовчав, сказав лише, що посперечалися, а наслідків не було. — Ну, а як же свідок?
Життєві історії 0
— Навіть потанцювати нема з ким, – подумав Валерій, ліниво оглядаючи зал місцевого будинку культури. Стало сумно, і захотілося додому. Але не кинеш ось так усе, тим паче
Першим на стіл тарілку з гарячим борщем Олена поставила батькові сімейства. Швидко нарізала хліб, сало, подала доньці голівку часнику, щоб та допомогла його очистити. Дуже швидко на столі з’явилися й інші тарілки. Старший син, повторюючи за батьком, брав із тарілки шматок сірого хліба, вкривав його тоненькою скибочкою копченого сала і відправляв до рота, чергуючи з ложкою борщу. Головки часнику батько зі старшим сином швидко по черзі розібрали, залишивши блюдце порожнім
Життєві історії 0
За столом довелося потіснитися. П’ятиметрова кухня вже не вміщала п’ятьох людей: двох дорослих і трьох дітей. — Костя, табуретку принеси з вітальні. Сімнадцятирічний юнак закотив очі, але слухняно
Вікна були забиті дошками, і хвіртка замкнена зсередини, а в палісаднику – бур’ян ще з минулого року. Паркан потемнів від часу, дах подекуди з дірками, та й сам будиночок виглядав старезним, немов відслужив свій вік і вже не сподівався, що згадають про нього. Ось заскрипіла хвіртка – це Степан допоміг відчинити її, і вікна звільнив від дощок, прорвавши доріжку до них, і викинувши бур’ян за огорожу. — Ну, ось, Люба, залишайтеся, хоч і світла немає, відрізали… а завтра вранці відвідаю вас
Життєві історії 0
— Куди вона тепер із дітьми? Одежинки і тієї й не залишилося, все пропало… ех, якби знати… так відсікли б вогонь. Люди перемовлялися тихо, сумно дивлячись на господиню
— Ти йому в доньки годишся, він трохи молодший за твого батька, Алло. Може, пройде? – мати благально подивилася на неї. — Ти зла! А кажеш, що любиш! Чому ти не розумієш, що з ним я щаслива? — Щастя не тільки у величезному будинку і яхті. Щастя в іншому. Усе життя ж із цією людиною тобі жити. Дітей виховувати. — У нього є дорослий син. Йому тридцять. — Ну ось, він навіть старший за тебе. Онуки й діти одного віку будуть, – не відступала мати
Життєві історії 0
— Доню, ну ти що? У тебе з математикою завжди добре було, рахувати вмієш. Тобі двадцять вісім, а йому п’ятдесят буде! — Люблю, нічого не можу із собою
Пролетіли три роки в технікумі, в якому я познайомилася з майбутнім чоловіком. У мене була мрія вступити, здобути освіту, але мого майбутнього чоловіка це не влаштовувало
Життєві історії 0
З самого дитинства я була дивною дитиною, друзів у мене практично не було, спілкувалася тільки з людьми набагато старшими за мене. Батьки мене виховували суворо! — Гуляти не
— Худнути тобі треба, Валентино, худнути. Ну, ти така молода, ну, візьмись же ти нарешті за себе… А Валентина завжди відповідала: — Ой, дякую вам, Ніно Іванівно, мені хоч три бали поставте… А у нас у сім’ї всі такі по жіночій лінії — пампушки…
Життєві історії 0
Над Валентиною в училищі посміювалися всі. На фізкультурі повна, пухка дівчина не могла ні гімнастичні вправи робити, ні по канату лазити, ні бігати. Все її тіло бунтувало проти
— Я знала, що в хаті буде натоплено. Після їжі я візьму смажене насіння і читатиму чи робитиму уроки, а бабуся — дивитися свої улюблені турецькі серіали. Часто я діставала з шафи всі її хустки й милувалася ними, потім загорталася в них, як індіанка в сарі, і ходила перед дзеркалом
Життєві історії 0
Бабуся вміла і любила готувати просту сільську їжу. Але іноді вона мала бажання приготувати щось цікаве. Парила гарбуз чи калину у великому чавунці або ж у ньому готувала

You cannot copy content of this page