Життєві історії 0
– Ну не засмучуйся, у будь-якій ситуації є плюси. Пустимо у квартиру батька квартирантів, додаткові гроші будуть. Та й пенсія в нього хороша, скільки там старому треба? – казав Віктор, щоб у дружини змінився гнів на милість
– Зовсім наш дід старий став, сам уже не справляється…– сказав якось Віктор дружині. – Доведеться
Життєві історії 0
– Знайшов, мабуть, якусь дівку, — сказала якось тітка Тетяна, прибиральниця в офісі, – а ти голову ламаєш. Плюнь, та, розітри. Значить, не твій мужик
Сергій пішов, нічого не пояснивши. Це третій чоловік, який кидає мене. Ось так, нічого
Життєві історії 0
– Матусю, можна я допоможу тобі картоплю чистити? – Ванюша тримався за халат Тоні й заглядав їй в очі. Йому дуже хотілося бути потрібним, щоб ця жінка, яка стала його мамою, похвалила його й обійняла
– Вітаю, Ванюшко, як твоє щеплення, не намочив його? П’ятирічний хлопчик із серйозним виглядом відповів:
Життєві історії 0
– Дайте хліба! – Та на. Хоча права я такого, суто по-людськи, не маю. Але моя справа торгувати. Продавчиня подала хліб і зібралася щось сказати ще, але двері крамниці відчинилися і увійшла молода пара
– Навіщо ти приїхала? – мати тримала двері ногою, трохи прочинивши, – Як мені тепер людям
Життєві історії 0
Зайшов до кабінету завгосп, – Ой яка в мене гарна нині Снігуронька. Я тобі текст приніс, з минулого року зберігся, тільки рік поміняємо. Все одно ніхто нічого не пам’ятає. Після наших корпоративів не всі своє ім’я вранці можуть згадати.  — Катрусю, май на увазі, у нас після цієї почесної ролі кожна Снігуронька заміж виходить. Чесне слово, вже три Снігуроньки стали заміжніми панянками і тобі пора, – додала ще одна співробітниця
Бухгалтерія готувалася до корпоративу. Усі справи закінчено, можна подумати і про приємне. — Катрусю,
Життєві історії 0
— Ну, і що я говорила? І ти в мене королева, донечко. Не став на собі хрест. Прошу тебе. Не засмучуй мене. Ти маєш бути щаслива, і так буде, – упевнено вимовляла як мантру Зоя Іванівна. — Ти, звісно, маєш рацію, мамо. Але скільки я винна тобі грошей за нього? — Це подарунок. На щастя, як побажання удачі та гарного настрою, – відповіла мати, – і ніякі гроші за це не беруться
Пенсіонерка Зоя Іванівна телефонувала доньці: — Тетянко, як у вас справи? Готуєтеся до Нового
Життєві історії 0
На вечерю обов’язково потрібно було перше, друге і десерт. До того ж, жінку з донькою задовольняли кашки, сирки і яблука, а ось чоловік хотів м’ясо, наваристі борщі, ковбасу, і, обов’язково, пиріг до чаю. Інні дедалі частіше стало здаватися, що такий поділ за витратами є нечесним. Так, ніхто не сперечається: Юрій багато і важко працює на будівництві, звідти і чудовий апетит, але ж Інна їла, як пташка, завжди стежила за фігурою і важила не набагато більше 50 кг
Юрія не бентежила наявність у нової обраниці дочки від першого шлюбу, він був готовий
Життєві історії 0
Сьогодні, кішка з собакою знову грали в… Потяг. Я б так це назвав. Ксюша, крокуючи підвіконням, впустила горщик із квіткою, і він красиво розколювався об підлогу – бух! Потяг поїхав. Зверху лапою вона відкривала двері шафи і викидала, як провідниця, з полиці постільну білизну. Несподівано падала на собаку зверху, немов фурія, від чого та торпедою, з вереском, влітала в купу квіткової землі, розносячи її по всій підлозі. Швидкий поїзд летів стрілою, несучи пасажирку в рідні краї
У Іллі, оглядаючи з порога свою кімнату в гуртожитку, йшов пар з вух від
Життєві історії 0
— Якраз у жовтні віддадуть свати борг і ми подаруємо молодим кухню, – сказав потім мій чоловік, – з технікою, під ключ. Усе ж таки така дата… Наприкінці листопада в Наталі та Гліба якраз ювілей – 5 років сімейного життя. Я з чоловіком погодилася. На хороші добротні меблі та необхідну техніку якраз вистачить. — Ой, почекайте, через 2 тижні обіцяли чоловікові заплатити, – сказала сваха наприкінці жовтня
Даси в борг – втратиш друга, не даси – придбаєш ворога. Мені 54 роки,
Життєві історії 0
Найстаршій мешканці Олександрівки було дев’яносто п’ять років. Жила вона в маленькому будиночку, а поруч стояла садиба онуки з сім’єю, ось вона й допомагала старенькій бабусі. — А вам навіщо Оксана Петрівна? – запитала жінка, підозріло глянувши на незнайомих дівчат. — А ми краєзнавці, вивчаємо історію району. У нашому районі вже все перерили, тепер за ваш узялися, – не моргнувши оком, сказала Олена
Подейкують у селі, що Іринка з Оленкою схожі. Це, напевно, тому що дружать із

You cannot copy content of this page