Рідне Слово

До Нового року Марійка готувалася з самого початку грудня. Дівчинка вчилася в другому класі, була товариською, доброю і з багатьма дружила. — Ну, ти вже за роботу засіла? – посміхалася бабуся Люба, гладячи онуку по русявій голові, – чи не рано? Ще цілий місяць до свята та діда Мороза

До Нового року Марійка готувалася з самого початку грудня. Дівчинка вчилася в другому класі,

Життєві історії 0

— Ну, а заміж кличе? – запитала мати, знаючи про кавалера доньки. — Учора натякнув, сказав, як би нам оформити стосунки… — Ну, ось, бачиш, – зраділа Валентина, – правильно каже, чого тягнути. Ти ж погодилася? — Ні, мамо, поки що не погодилася. Старший він… старший за тебе й батька. — І що? Головне, що пенсія хороша, працює, та й житло є. — І що мені його пенсія… любові ж немає, відчуваю я, немає любові… — Тьху ти, Сонько, в кого ти така вродилася? Яка тобі любов треба? У тебе дитина на руках, піднімати треба, гаруєш на кондитерці за копійки… кохання воно все шукає

Соня виросла під окрики батька і бурчання матері. Двоє молодших братів ще з малих

Життєві історії 0

Олька дивиться в очі матері і раптом несподівано запитує: – Мамо, а хто мій татко? Бабусі в магазині говорили, що Семен Коротченко батько мій… тільки я не хочу, не подобається він мені… злий якийсь… Анна обійняла доньку, притиснула до себе. – Не слухай нікого, і сама поміркуй: від Семена я пішла… а ти зʼявилася через рік… невже я тебе дванадцять місяців виношувала

З чого вона раптом стала Морозихою, навряд чи точно скажуть. І прізвище у неї

Життєві історії 0

Обдарувавши всіх родичів подарунками, тітка задоволена починала шарудіти пакетами, акуратно складаючи їх, дорослі, відчуваючи незручність, відводили очі, Ліза бридко хихотіла, Юлька збиралася вже розвернутися, щоб піти, як тітка, наче схаменувшись, згадувала про ще одну людину цієї сім’ї. — Ах, дівчинко, – вона робила вигляд, що не пам’ятає, як звуть Юлю, – Лізо, ну що ж ти мені не нагадала про дівчину, як тебе… Юля… Тітка лізла в кишеню, діставала прихований там батончик, звичайний батончик, і давала Юльці

Мати метушилася на кухні, вона смажила, парила, пекла і при цьому щось терла, протирала

Життєві історії 0

Усе, що було у квартирі, без винятку, було зроблено руками Михайла. Він рік за роком сам робив ремонт. Зняв згнившу підлогу, штукатурку зі стін, поміняв сантехніку, двері. Усе ніс у дім, постійно брав підробіток, щоб у сім’ї було найкраще, а тепер йому пропонували зібрати валізи і йти світ за очі. — Так, Михайлику, я ж не жену вас, боюся. Ти ж бачив, що з нашою квартирою було раніше, це він, Єгорка, зробив. Його коли ламало, він трощив і рвав усе, у що впивалися нігті

Оля відчинила двері квартири своїм ключем і весело повідомила з коридору: — Я вдома.

Життєві історії 0

— Так, так, – і чоловік закинув майже двометрову ялинку на плече. – Вирішив заради доньки поставити, на Новий рік обіцяла в гості заїхати. Щоправда, їй уже сімнадцять, але для мене все одно маленька, нехай порадіє. А так одному навіщо мені ялинка… Лера з усмішкою подивилася на чоловіка: він так тепло говорив про доньку і так смішно ніс на плечі новорічну ялинку, що в неї піднявся настрій

Валерія пленталася із зупинки додому, обережно наступаючи на слизький тротуар і подумки лаючи місцеву

Життєві історії 0

— Привіт, Люба. І я радий тебе бачити. Це, швидше, до тебе запитання. Ти ж більше не дачниця. — Так, – очі Люби забігали по прилавку. – Та ось, шпагат шукала, а тут має бути. — На тому прилавку бачив, – вказав чоловік на стіл навпроти. — Дякую, а ти що прийшов купувати? — Огірки хочу посадити, пам’ятаєш, такі з пухирцями, ти в банки закривала, а я під чарку дуже любив ними хрустіти. Дістану з банки, він маленький такий, кинув його в рот і хрум-хрум-хрум

— Женечко, та не можу я більше! Сил моїх немає, я ж там втомлююся.

Україна понад усе 0

— Я не чекала від тебе такого, сину. Мабуть, якусь сілючку собі знайшов? Знати її не хочу — до мого дому її не води. Проведи її додому, адже я хочу відпочити

Ірина хотіла швидше приїхати додому та прийняти душ. Дуже важка дорога видалася. Проте бізнес

Життєві історії 0

— Навіщо ти Світлані будинок зібралася віддавати? – Олександра дивилася просто в очі матері. — А кому? Вона за мною доглядає. Ти думала, що вона буде горщики виносити, а ти будинок отримаєш? Ми ж домовилися. Чи тобі мало здалося? Я тобі нічого не винна і просити доглядати не буду. — Не в грошах справа, мамо. І не в горщиках. — А в чому ж? Дізналася скільки коштує садиба? — Жорстока ти, мамо. Я боюся, як би вона що з тобою не зробила, коли оформлять усі папери

— Навіщо ти прийшла? Ми про все домовилися, здається? — Я ненадовго, хотіла дізнатися,

Життєві історії 0

Після раптового відходу батька, його друга дружина стала надто вимогливою до Людмили, дуже дратівливою, заборонила називати матір’ю, тільки імʼям і по батькові. Люда розуміла чому – залишився заповіт. А за ним єдиній вісімнадцятирічній доньці діставалося майже все. Розлучатися зі спокійним життям у достатку мачуха не хотіла. Тому, незважаючи на те, що велика професорська квартира в центрі міста переходила за документами до Людмили, Соломія Львівна нічого міняти не бажала і робила вигляд, що так все і буде

— За святковим столом буде тісно, – невдоволено висловилася літня жінка в сніжно-білій повітряній