Головна

Selena

— А природа тут яка, а повітря! Відпочинеш! Друзі нові з’являться, будете на санках і лижах кататися. Там у сараї мої лижі десь були…, – Юля вся поринула в приємні спогади, приплющувала очі й мружилася, а Владик і не слухав матір, ігри захоплювали всю його увагу. Бабуся зустріла гостей, як і годиться: пирогами, млинцями, оладки теж про всяк випадок спекла, раптом оладок комусь захочеться. Тепло зустрілися. Подарунки, обійми. А ввечері Юля поїхала
Життєві історії 0
— Юлю, так навіщо нам до вас їхати, везіть Владика в село і вирішено питання. — Мамо, давай ми обговоримо з Сашком і вирішимо. Юля з чоловіком збиралися
— Дмитрику сподобався, – не здавалася Людмила, – Йому зараз що не дай, усе цікаво, та хоч каструлю або черпак. А мама твоя могла б, крім трактора, і грошенят нам підкинути. Усе-таки онукові рік, така подія! Та й узагалі, вона ж знає про наше матеріальне становище, і що діти нині дорогі. — Але вона не зобов’язана утримувати нашу дитину, – резонно зауважив Сергій, – У нього, взагалі, є батьки
Життєві історії 0
— Ні, Сергію, я вважаю, що це неправильно – онуків ділити! – ображено вимовляла чоловікові Люда, – Адже неозброєним оком видно, що твоя мама любить і шанує тільки
Їхав він і згадував слова старого: «Мені без моєї старої – кінець». Запали йому в душу слова Григорія Опанасовича. Ось він, Михайло, зі своєю Іриною чверть століття разом, а ніколи не замислювався, кінець йому без неї чи ні. І вона ніколи, напевно, не замислювалася. А от не дай Боже що… як одному? Ось Григорій, якому вже вісімдесят сім точно знає, що йому без дружини – кінець
Життєві історії 0
— Не зли мене, Грицю! Коли це я тебе не годувала? Скажи ще, що й нині голодний… — Не бурчи, бабцю, став харчі на стіл, повертайся жвавіше… —
— Коханий, а що як… – почала вона тихо, підморгнувши чоловікові. – Нехай приїжджають на дачу. Тільки попередь, що щоб самі продукти купили для себе і напої, у нас на всіх не вистачить. Дмитро підняв брови, але швидко зрозумів, до чого вона хилить. Він знову взяв телефон. — Мамо, слухай, якщо вже ви приїхали, давайте так: ми будемо зустрічати Новий рік на дачі. Приїжджайте до нас сюди, але дорогою заїдьте в магазин і купіть усе, що потрібно
Життєві історії 0
— Ми встигнемо сьогодні все? – Лариса стиснула губи, укладаючи в багажник коробку з новорічними іграшками. — Звісно, – Дмитро нахилився, щоб підтягнути ремінь, і грюкнув по кришці
— Мамо, ти ж на картинах начебто непогано заробляєш? Допоможи мені з купівлею подарунків для сім’ї? — Синку, ти гроші в мене просиш? – стримано поцікавилася Світлана Михайлівна. – Якщо вам не вистачає, шукай підробіток. Пам’ятаєш, як ти мені колись так сказав? Я скористалася твоєю порадою, от і ти моєю скористайся, поки не пізно
Життєві історії 0
Світлана Михайлівна стояла біля вікна своєї великої порожньої квартири і дивилася на вулицю. Вітер розгойдував масивні гілки дерев за вікном, немов нагадуючи про те, як швидко пролетіли роки.
— Ви з дуба впали обидва? – проскрипіла зубами Ганна Антонівна. – Я не вірю своїм вухам. Яка ще дитина?! — Звичайна! — Рано ще. Вона вам не потрібна! – жінка владно стукнула по столу кулаком. — Чому це? – з викликом запитав Віталій. — Тому що в нас були зовсім інші плани! Ні, ні, навіть не думайте, – похитала головою засмучена мати і голосно схлипнула. – Краще б ви сказали, що квадрати вирішили розширити, ніж усе це
Життєві історії 0
— Ну чого ви нас кликали? – пробасила з порога Ганна Антонівна, на ходу знімаючи з шиї шарф. – Ох запарилася я. На вулиці пекельна спека, наче й
— Що за дурість? – фиркнула вона, коли Іра озвучила їй прохання телефоном. – Завжди на такі події всі ходять сім’ями, і я вперше чую таке образливе прохання. — Олю, ну ти зрозумій, – спробувала Іра пояснити свою позицію, – і дітям буде нудно і важко просидіти так довго, і дорослі будуть переживати і стежити за ними. Вони можуть втрутитися в програму, лопнути кулі, та навіть собі нашкодити! Наш зал розташований на третьому поверсі ресторану, там круті сходи
Життєві історії 0
Антон та Іра готувалися до весілля. Загалом, усе, як у всіх. Банкетний зал, виїзна церемонія, ведучий, фотограф. Без будь-яких надмірностей, але все ж торжество. Коли стали складати список
— Я все для тебе, все для сім’ї, а ти! – обурилася Олена. – Зрадник! — Стомився я, Олено, втомився, розумієш, – відповів чоловік. – Не хочу економити! Не хочу носити зашиті шкарпетки і їсти котлети з хліба! Я нормально заробляю, можу дозволити нормально жити, але не можу… Через тебе! — Я збираю на майбутнє, – виправдовувалася жінка. — На яке майбутнє? – холодно запитав Костянтин. – Ми живемо разом майже десять років. На що востаннє ти витрачала велику суму? Коли настане це майбутнє
Життєві історії 0
Біля каси товпилася черга. Олена Володимирівна, намагаючись не звертати уваги на роздратовані зітхання за спиною, ретельно вивчала виданий продавцем чек. — Ви мене обрахували, – заявила жінка. –
«Від тата», – Іра відкрила абсолютно білий конверт. Там були гроші. Рівно стільки, скільки донька зазвичай просила на манікюр. Від мами й бабусі теж були конверти з грошима, і теж на манікюр. Навіть дідусь не лишився осторонь і поклав у старий конверт гроші для онуки, підписавши фломастером поверх надрукованих літер. «Онучці Іринці на манікУр»
Життєві історії 0
— Мамо, дай на манікюр, хочу новорічний дизайн. — Ой, Ірочко, а в мене немає вільних грошей, усі на приготування до свята пішли. Вбрання вам усім купила. А
— Ти вирішив, що цього року мені нічого не треба дарувати? — Почекай… Але ж ти теж мені нічого не подарувала… — У сенсі?! Я тобі подарунок під ялинку поклала ще перед тим, як спати піти. І я чула, що вранці ти вставав і заходив у вітальню. Ти кого хочеш обдурити? Сам себе? — Нікого я не хочу обдурити. Я вранці вставав, щоб тобі подарунок під ялинку покласти
Життєві історії 0
Чоловік із дружиною в піжамі й капцях задумливо дивилися під ялинку, здивовано переглядалися і мовчали… Вони явно не очікували побачити те, що побачили. — Іро, і як це

You cannot copy content of this page